У гармонії зі світом і собою

У педагогіці й психології сталася непересічна подія: після десятирічної розробки і апробацій нарешті презентовано дуже важливу й давно очікувану колективну працю «Культура життєвого самовизначення». Це не популярна брошура й не менторськи-повчальна наукова праця, яку вчителі погортають і через брак часу відкладуть, а інтегративний курс для учнів усіх класів загальноосвітніх навчальних закладів. Заразом учитимуться вчителі й батьки, бо виховання твердих ціннісних орієнтацій у дітей – річ непроста. Надто зараз, після довгих років впливу на дітей і молодь піонерських та комсомольських ідеологій. Добрі чи погані, можна сперечатися скільки завгодно, але вони були і скеровували часом нестримну енергію юних. Бо зараз, за винятком віруючих родин, де діти знайомі з Божими заповідями, малі вірять, хто в що хоче. Чи, як мудро сказав головний освітянин столиці Борис Жебровський: «Піонери з дитячого життя пішли, а скаути ще не прийшли».

Презентація унікального навчального й виховного курсу, який має чотири підрозділи: «Я», «Ми», «Діяльність» та «Довколишній світ», відбулася у столичній гімназії № 48, директор якої Мар’яна Босенко була автором ідеї, а учні – першими волонтерами. Мар’яну Іванівну одразу ж підтримали доктор педагогічних наук з Інституту проблем виховання Академії педагогічних наук України, координатор програм Християнського дитячого фонду Ірина Звєрєва, професор, член-кореспондент АПН України Лариса Коваль і Дитячий Фонд Об’єднаних Націй (ЮНІСЕФ) в Україні.  «Може, хтось і здивується, чому цей проект так довго розроблявся, – сказала Мар’яна Босенко, – але не педагог чи психолог. Адже вони знають, як обережно треба ставитися до дитячих душ, аби вміло і вчасно підтримати все найкраще, що Бог і природа дають дитині, і не дозволити розвинутися темному й недоброму». Привітавши науковий колектив із перемогою, заступник начальника ГУОН столиці Раїса Сидорова пригадала, як десять років тому в цій самій залі слухала палкі слова педагогів і психологів про потребу такого курсу, і висловила задоволення з того, що все вдалося. Як і на кожних іменинах, говорилося чимало гарних слів, та найголовніше, що зможе дати дітям новий предмет.

Повагу викликає ґрунтовність курсу. В методичних рекомендаціях передбачено і розписано все до дрібниць – що і як викладати в кожному класі. Є глосарій (тлумачний словник) понять і термінів та перелік необхідної літератури. Хто не забув себе в дитинстві та підлітковому віці, знає, як важливо вчасно отримати відповіді на сотні запитань, які зринають у голові й душі, як важливо мати когось, хто б розвіяв сумніви, котрі нерідко породжують комплекси на все життя. Батькам могло бракувати часу на такі бесіди, бажання чи освіти. Відвертості заважали стереотипи, хибні уявлення про виховання і цінності. «Культура життєвого самовизначення» дає відповіді на все завдяки вивченню чотирьох базових компонентів розвитку і становлення особистості: ставлення до себе (особистісне самовизначення); ставлення до інших; ставлення до діяльності й ставлення до навколишнього світу. Теоретичною ж основою курсу є базові категорії – добро, зло, віра, обов’язок, справедливість, свобода. Психологи добре попрацювали, аби діти йшли до опанування курсу саме шляхом самовизначення.

За всіма цими мудрагельними термінами – бажання якнайшвидше адаптувати дитину до життя. І якщо малюк уже з першого класу матиме чітке уявлення про себе – свої зовнішні та внутрішні якості, особливості емоційного світу, вмітиме робити самооцінку і самоаналіз потреб, знатиме свої сильні й слабкі сторони, батьки мають доземно вклонитися авторам курсу. Тим, хто, читаючи ці рядки, скептично усміхається – мовляв, що такі малі втямлять, нагадаю народну мудрість про те, що дитину треба вчити, доки поперек лавки лежить. «Культура життєвого самовизначення» і виправить те, чого  батьки «поперек лавки» не помітили. Як на мене, безцінним є друга базова компонента – ставлення до інших. Вона передбачає формування навичок спілкування, толерантного ставлення та ефективну взаємодію з батьками, однолітками і дорослими (іншої віри, кольору шкіри, статі й переконань) – з пошаною, без упереджень, стереотипів і конфліктів. Опустившись із наукових небес на землю, висловлю сподівання, що не часто доведеться пекти раків за підлітків, юнаків та дівчат у маршрутці, які байдуже спостерігали, як молода тендітна мама намагається водночас втримати на руках жваве й доволі опецькувате півторарічне хлопченя й розрахуватися з водієм. Ніхто й не зворухнувся, аби поступитися їй місцем. Коли це зробила я, знітилася мама, й довелося переконувати її сісти: «Не хвилюйтеся, попри вже не юний вік, ще тримаюся на ногах». Маршрутка – не автобус, усі це чули й було страшенно незручно.

Так само важливі розділи «Ставлення до діяльності» і «Ставлення до навколишнього світу», бо привчають дитину до праці, самоорганізації, якісного відпочинку, вдалого вибору професії, а також – усвідомлення величі і багатогранності світу, де вона – не порошинка, не гвинтик чи гайка, а особистість, від якої залежить якісне сьогодення і майбутнє людства. У «Слові до батьків» автори курсу закликають їх бути спільниками у досягненні високої мети – вихованні самодостатніх, гармонійних громадян. Потужна методична база курсу передбачила всі підводні рифи й тому просто «розжовує», як його подати у «Особливостях вивчення курсу» в початковій, середній та старшій школі.
Мою віру в те, що у «Культури життєвого самовизначення» – велике майбутнє, підсилили теми занять у різних класах. У першому – «Який я», «Моя сім’я – моя колиска», «Захоплюючий світ природи». У другому – «Мій зовнішній вигляд», «Люди навколо мене» (про повагу та чарівні слова), «Як стати другом». У сьомому класі вчителі говоритимуть з учнями про повагу й самоповагу, у восьмому – про дружбу, закоханість і кохання, у дев’ятому – про життєві цінності, життя як цінність (згадайте сумну статистику суїцидів, котрі спричиняють душевна порожнеча й відсутність дружнього плеча), як протистояти тиску та будувати стосунки з іншими. Усі ці теми хтось десь чув, у якихось школах і класах учителі про це говорили, але як акумульований, навіть спресований і водночас доступний навчальний курс «Культура життєвого самовизначення» – перший і поки що єдиний. Про це сказав і директор Департаменту середньої загальної та дошкільної освіти Міністерства освіти і науки України, кандидат педагогічних наук Павло Полянський, зауваживши, що творячи цей курс, автори «…взяли непосильну штангу, що було б неможливим без щоденного спілкування з учнями, батьками і причетності до педагогічної науки. Це найкраще поєднання філософії, культурології та педагогіки».