В Університеті фізкультури і спорту триває виставка «Книжковий світ». Це вже Шостий Київський міжнародний книжковий ярмарок, який відбувається в столиці за підтримки Комітету телебачення та радіомовлення України, Міністерства культури і мистецтв України, Міністерства освіти та науки України, Київської міської держадміністрації, Національної Спілки письменників України.
Масштаб задуму цієї події прочитується вже з цього списку організаторів.
З одного боку – цікава, насичена програма: презентації книжок, зустрічі з письменниками та керівниками українських видавництв, книготорговельних фірм, бібліотек, круглі столи. «День навчальної книги», «День дитячої книги», «День фантастичної літератури» та іноземних мов... Від астрології, картографії, «Последней любви президента» Андрія Куркова і модерної української масової літератури – до книжки «Василь Стус. Життя як творчість». На перший погляд здається, що амплітуда видань – на будь-який смак. А з другого боку, не можна не погодитися з основним мотивом виступу письменниці Оксани Забужко на прес-конфереції з нагоди відкриття «Книжкового світу». Вона, та й не вона одна, наголосила: наша держава не просто самоусунулася від забезпечення нормальних умов для розвитку книговидавничої справи. Україна нині випускає менш ніж чверть книжки на душу населення! Решту ринку окупувала Росія: за успішного сприяння нашої-таки держави цій бізнесовій та ідеологічній політиці сусідньої країни. Ті податкові «ножиці», якими «потішили» видавців держчиновники на початку цього року, призвели до клінічної смерті такої важливої галузі. Видавці в один голос нарікають: темпів, яких вони з такими зусиллями набрали в попередні роки тільки завдяки власній винахідливості та ентузіазмові, уже не досягти... Отож, чи не є класичним окозамилюванням усі ці святкові реляції з уст добродійних чиновників? Галузь, яка в сусідній Росії стала надприбутковою завдяки політиці держави (там розуміють, що таке книжка!), перетворилася на наших теренах у мілководдя...
Такі виставки, як «Книжковий світ», обов’язково мають бути – бодай для того, аби вкотре громадськість нагадала державі про її обов’язки перед платниками податків.