12 листопада 2004 року, п'ятниця №190 (17376) останнiй номер RSS
Головна КИЇВ УКРАЇНА СВІТ СУСПІЛЬСТВО ПОЛІТИКА МЕДМІСТЕЧКО ЄВРОПА МОВА КРИМІНАЛ ЗООСВІТ МУЗОН СПОРТ

 КРИМІНАЛ
12.11.2004

Пошилися в дурні, або Автомародерство
Під впливом Дєточкіна, новітнього Кармелюка

За словами судді Деснянського районного суду Лариси Бабайлової, останнім часом крадіжки автотранспорту стали добре зорганізованим кримінальним бізнесом. Справа, про яку піде мова і слухання якої нещодавно завершилось у Деснянському райсуді під головуванням Л.Бабайлової, не лише яскраве підтвердження популярності автомародерства, а й попередження про те, що жертвами злочинців можуть стати не тільки безпечні «круті» власники автомобілів, а й цілком добропорядні громадяни. Іноді через... свою довірливість і почуття справедливості. Однак подібних трагедій могло б бути й набагато менше, якби ринок праці був урегульований, а ми – суб’єкти його діяльності – захищені законами.

Перша і остання помилка провінційного Дєточкіна

Спостерігаючи під час судового засідання за підсудним Петром Корінцем, пригніченим і нещасним, згадувала героя колись дуже популярного радянського фільму «Стережись автомобіля» – такого собі наївного і благородного лицаря, який краде автомобілі у нечесних радянських багатіїв, продає і гроші віддає інтернатам для дітей-сиріт. Певно, уявлення про чесність у Петра Корінця теж формувалося під впливом «подвигів» Дєточкіна – цього Кармелюка комуністичної доби, роль якого зворушливо зіграв Іннокентій Смоктуновський. Інакше чого б ото солідному чоловікові, порядному сім’янинові, який приїхав до столиці з провінційного містечка, аби заробити копійчину на навчання дітей, так безглуздо втелющитися у брудну, ба кримінальну халепу? На жаль, цього не міг пояснити і сам Корінець. Але було видно, як він страждав, переповідаючи ганебну драму свого життя, яка розгорталася з його ж вини настільки швидко, що він, схоже, і замислитись не встиг. Де вже було йому здогадатися, що на таких, як він, провінціалів, які нині сотнями ганяють власний і чужий транспорт на маршрутах столиці, спеціально полюють вишколені злодійські угруповання, аби руками довірливих людей чинити свої брудні справи.

У здійсненні своїх намірів злочинці передовсім враховують те, що більшість водіїв маршруток, які приїхали на заробітки до столиці, не задоволені своїми роботодавцями. Адже ті, користуючись напівлегальним становищем провінціалів, і платять мало, і визискують дай Боже. Отож, особливо розчарованих, справедливих і наївних «автомафія» бере на приціл, уміло обплутуючи липкою павутиною, робить співучасником злочину.

Щось схоже сталося і з черкащанином Петром Корінцем, який вже котрий місяць намагався підробити, намотуючи з ранку до півночі столичні кілометри на колеса чужого «Мерседеса». Але не вдавалося... Хазяїн, іранець Хабіб, підприємець-початківець, сам ледве кінці з кінцями зводив. Принаймні так казав Петрові, дозволяючи забирати все, що той заробляв понад установлену норму, та ще кілька сотень доплачуючи щомісяця. Тож Петро мусив ущільнювати графік та ганяти маршрутку Києвом, нехтуючи правилами дорожнього руху та ризикуючи життям. Звісно, така робота не влаштовувала чоловіка. І він подумував шукати кращу, особливо після того, як покинув гарувати на Хабіба його напарник – Сергій, житель одного з приміських сіл.

Тож, коли літнього вечора Сергій та незнайомий чоловік підійшли до його маршрутки на кінцевій зупинці біля станції метро «Лівобережна», Петро зрадів, сподіваючись, що колишній напарник щось порадить із роботою. Зрозуміло, що розмова почалася зі скарг на Хабіба, який, як з’ясувалося, не лише не платить добре Петрові, а й не віддав давній борг Сергієві – 3 тисячі доларів, які позичав, щоб купити «Мерседес», і не розрахувався за ремонт із Віктором, тобто незнайомцем.

Особливо ображало чоловіків те, що їх на рідній землі експлуатує якийсь нелегал, адже всім трьом було відомо, що, хоч Хабіб і вважається підприємцем-перевізником, але маршрутку зареєстровано на тещу Хабіба. До того ж Петро працює на маршруті незаконно, оскільки у Сергія зосталася довіреність на право водити тещин «Мерседес». Саме плутанина з документами і правами нібито і надихнула Сергія, розлюченого непорядністю Хабіба, на рішучі дії з експропріації «Мерседеса». Принаймні Петрові він пояснив, що єдина можливість повернути борги – це «загнати» авто якійсь станції технічного обслуговування, де його враз поріжуть на запчастини, а виручені гроші поділити…

План експропріації Петрові не дуже сподобався, адже він у цій оборудці був крайнім і вся відповідальність за скоєне лягала на нього. Та Сергій запевнив, що все буде гаразд. Тобто, Петро скаже Хабібу, що на нього напали невідомі, забрали машину, а його побили і викинули десь у лісі. Хабіб навряд чи наважиться поскаржитися в міліцію, оскільки не є власником машини, і «рильце в нього в пушку», і взагалі він – нелегал. Тому Петрові не варто хвилюватися, тим більше, що виконання беруть на себе Сергій з Віктором. Петрові ж треба завтра увечері непомітно з’їхати з маршруту і відпровадити машину до якоїсь СТО, і – кінці у воду. До якої, йому скажуть і покажуть.
Не так сталося, як гадалося...

Як зізнається Петро Корінець, підвела його довірливість і почуття справедливості. У наївного провінціала сумнів не міг закрастися: звідки у бідного заробітчанина Сергія 3 тисячі доларів і чому саме його іранець вибрав собі у компаньйони, не підтвердивши це жодним документом? Хоча і тут спрацював стереотип: Петро наслухався, що у «крутих» свої методи розрахунків, які вони не документують.
Отож, пізно увечері наступного дня Петро непомітно зійшов з маршруту і поїхав за темно-синім «вольво», де сиділи Сергій та Віктор.

Зупинилися вони за годину на задвірках СТО одного з райцентрів Київської області, де їх уже чекали двоє чоловіків. Перемовини були короткими. Покупці, очевидячки, пташки стріляні, пропонували тисячу доларів застави, решту ж обіцяли тоді, коли «продавці» привезуть техпаспорт і документ про те, що авто зняте з обліку. Довіреність на право користуватись «Мерседесом», видане тещею Хабіба на ім’я Сергія, не справило на автослюсарів належного враження. І це дещо збентежило експропріаторів, які намагалися довести, що «Мерседес» – їхня власність, а те, що його, майже нового, вони продають на запчастини, зумовлене потребою віддати борги.

Але покупців не можна було вмовити. З техпаспортом проблеми не було – Петро мав його при собі, тож віддав без зайвих слів.

Залишилось тільки зняти авто з обліку в міліції. На тому й порішили. Взявши аванс, забравши з маршрутного таксі магнітофон, запаски та інші речі, «бригада експропріаторів» пересіла у «Вольво» і поїхала до Києва. По дорозі поділили гроші. По справедливому: 200 доларів – Віктору за неоплачений Хабібом ремонт, 500 – Петрові за участь, решту 300 зелених забрав Сергій, який зійшов в одному з приміських сіл, пообіцявши завтра ж залагодити справу з міліцією, де в нього нібито є «свої хлопці». Більше Петро його не бачив. Зате з Віктором довелося на пару сьорбати тюремної баланди...

Власне, завалив успішну операцію сам наївний і довірливий «Дєточкін». Повернувшись до Києва, де винаймав квартиру разом з іншими заробітчанами, та дочекавшись ранку, Корінець подзвонив Хабібу і, як було домовлено, сповістив, що на нього напали незнайомі, побили, забрали машину, і де вона зараз – він не знає.

За півгодини Хабіб стояв у помешканні Петра разом із міліцією. Брехати не було сенсу. І чесний Дєточкін із Черкащини розповів усю правду.

У дурнях, ще й за гратами

Але найгірше, що Петрові самому довелося почути всю правду про скоєне, і до того ж на суді. Як з’ясувалося, ініціатором злочину був Віктор, фахівець із крадіжок автомобілів, який жодного стосунку до ремонту украденого «Мерседеса» не мав. Кілька років тому його притягали до суду за схожий злочин, і засудили на 5 років умовно. Але не витримав іспитового строку. Жорстокий конвеєр автокриміналу не терпів пауз. Шукав рецидивіст те, що погано лежить, на пару із Сергієм, теж «спеціалістом із крадіжок», який мав уже згадану злощасну довіреність тещі, – для автослюсарів, а для майбутньої жертви вигадав легенду про борг нібито нечесного Хабіба. Насправді, як з’ясувало слідство, іранець розпочав бізнес приватного перевізника разом із дружиною Оленою і тещею Тетяною Петрівною за позику, яку вони взяли в одному із київських банків (про що свідчать відповідні документи) під заставу квартири. Втрата «Мерседеса» загрожувала сім’ї, яка виховує півторарічну дитину, крахом усіх ілюзій, а головне продажем єдиного багатства – житла.
Отож, для успішної реалізації задуманого крадіям не вистачало тільки наївного Дєточкіна, на якого можна було б зіпхнути весь злочин, а самим умити руки. Тим крайнім виявився Петро... Але грандіозний план провалився. Замість чималого зиску Віктора засудили на 11 років позбавлення волі, передбачених ч.3 ст.289 Кримінального кодексу України за незаконне заволодіння чужим автотранспортом.
Дєточкіну – Петру Корінцеві – Деснянський райсуд, за словами судді Лариси Бабайлової, врахувавши всі пом’якшувальні обставини і чистосердечне каяття, виніс міру покарання набагато нижчу, аніж передбачена законом, – 4 роки ув’язнення. Досить часу, аби проаналізувати, чому так ганебно його пошили в дурні крадії-рецидивісти.

Що ж до третього учасника злочину – Сергія, який за кримінальною термінологією, чи то «заліг на дно», чи «в біга подався», то по ньому ще «тюрма плаче»...

Галина Тимофіївна Тарасюк




Статтi


Номери газети


Вакансiї


Контакти


Питання






© Вільна група "Як справи - Київ".

У разi використання матерiалiв сайту,
посилання на "Як справи - Київ" обов'язкове.