12 листопада 2004 року, п'ятниця №190 (17376) останнiй номер RSS
Головна КИЇВ УКРАЇНА СВІТ СУСПІЛЬСТВО ПОЛІТИКА МЕДМІСТЕЧКО ЄВРОПА МОВА КРИМІНАЛ ЗООСВІТ МУЗОН СПОРТ

 ПОЛІТИКА
12.11.2004

Як стати терористом не з власної волі
Пригоди журналістів на Сумщині

Розслідування фальсифікацій виборів на Сумщині групою київських журналістів несподівано перетворилося на пригодницький серіал. Снідаючи у придорожній кав’ярні, ми ще не знали, що наступного разу нам удасться попоїсти тільки вночі. І тим більше не уявляли, що станемо «терористами-варварами» з легкої руки місцевої влади і мало не національними героями для пересічних сумчан.

Волевиявлення, кинуте до підвалу

Сумська область стала одним із рекордсменів щодо порушень виборчого законодавства у першому турі. На шістьох дільницях, як стверджують учасники подій, вибори безпідставно було визнано недійсними. Під час підрахунку голосів головам комісій ставало зле, і їх разом із печатками забирали до лікарні. Члени комісій масово тікали з дільниць, прихопивши частину документів. А серед тих, хто залишався, деякі відмовлялися підписувати протоколи. Мотивували тим, що їм заважали рахувати журналісти і спостерігачі від опозиції, які блискали фотоспалахами і говорили по мобільних телефонах. У тервиборчкомі (ТВК) №165, що в місті Охтирці, член цієї ТВК Іван Перерва пояснив, що на «проблемних» дільницях Віктор Ющенко обходив свого основного опонента у кілька разів.

Запобігти типовому для 165-го округу визнанню виборів недійсними вдалося на дільниці №16 у Сумах. «Сценарій одного дня не спрацював. Голова комісії вкрав печатку і зник. Але зранку 1 листопала ми знайшли його в одній із лікарень і забрали печатку, – повідомила член комісії Тетяна Макарова. – А перед цим у ТВК нам порадили здати урни правоохоронцям і йти собі додому!» Тим часом заповнені бюлетні близько десяти тисяч наших співвітчизників зараз лежать у підвалах ТВК. Народний депутат Лілія Григорович розповіла, що на Сумщині виникло неформальне об’єднання «Комітет обдурених виборців». Ці люди закликають земляків перевіряти списки і не полишати дільниць до оприлюднення протоколів.

Секретар ТВК Ірина Мариненко, на адресу якої лунали звинувачення в підробці документів, запевнила, що хтось заліз у комп’ютер і наробив помилок у постанові ТВК. Тим часом згадуваний Іван Перерва оголосив голодування, доки ЦВК не відреагує на його заяву про притягнення до відповідальності посадових осіб. Увечері того дня стало відомо, що голодувати на території ТВК йому не дозволили – виставили на вулицю. Як стало зрозуміло зі слів голови ТВК Леоніда Дрозда, замінювати працівників комісій, котрі порушували закон, ніхто не збирається. Побоюючись наступних незручних запитань, п.Дрозд запропонував журналістам іти дихати свіжим повітрям.

Як камери стали кулеметами

«Найпроблемніші» дільниці були в місті Тростянці. До речі, свого часу голова Сумської облдержадміністрації Володимир Щербань депутатом облради обирався саме там. І здобув близько 90 відсотків голосів. Така народна любов до «донецького» кандидата не може не дивувати. В Охтирці повідомили, що коли протоколи везли до ТВК, відбувалася зупинка у Тростянецькій районній держадміністрації (РДА). Журналістові Олегу Медуниці вдалося зафіксувати на відеокамеру спробу підміни документів у цій установі.

Щоб почути протилежну думку, наша група спробувала відвідати Тростянецьку РДА. Тільки-но оператори витягли камери, до них підбігли невідомі і почали вимагати документи. У оператора «5 каналу» Сергія Азаренка чоловік у чорному костюмі зі специфічною короткою стрижкою відібрав паспорт із посвідченням і побіг до приміщення РДА. Коли журналісти кинулися за ним, їх оточило кілька десятків «людей у чорному» і намагалися побити відеоапаратуру. Серед галасу можна було почути справжні афоризми: «Я не уповноважений дивитися ваші документи», «Ви наш бруд приїхали копати! Писали б собі про дитсадки…» Крім того, журналістів неодноразово звинувачували в «нападі на РДА серед ночі»…

Адміністрація викликала міліцію, і наступні три години ми провели у відділку. Правоохоронцям нічим дорікнути. «Пристрасні» допити більше нагадували дружню розмову. Міліціонери дивувалися з неадекватної поведінки працівників РДА та їхнього супроводу.

Адміністраторів» про наш візит, найімовірніше, попередили заздалегідь. Інакше звідки б там узялося стільки «людей у чорному» із неабиякою фізичною підготовкою і типово «братківською» зовнішністю? У відділку прийняли нашу заяву із проханням порушити кримінальну справу за статтею 171 Кримінального кодексу «Перешкоджання законній професійній діяльності журналіста». Наступного дня один із міліціонерів зателефонував і повідомив, що на них тиснуть за толерантне поводження. Вони мали нас «закрити» і відібрати відео- та аудіоматеріали.

Пізніше стало відомо, як трактує ці події голова Тростянецької РДА Микола Березін. Він стверджує, що журналісти напали на установу з кулеметами і побили працівниць РДА. Після цього нібито довелося викликати вісім карет «швидкої допомоги». Найкумедніше те, що, крім чотирьох журналісток нашої команди, до того ж не надто міцної статури, жодної жінки на той момент під РДА не було взагалі.

Пригощання «чесної преси»

Політика, як і любов, приходить і відходить, а їсти хочеться завжди. Оселившись у готелі, наша команда почала шукати заклад громадського харчування. Щоб знайти хліб насущний опівночі в Сумах, треба мати оперативно-розшукові навички. Описані події цьому сприяли, тож після трьох невдалих спроб нас таки погодилися нагодувати в одній з кав’ярень. Поки ми сьорбали омріяний бульйон, офіціантка повідомила, що керівництво закладу хоче нас пригостити. Гріх відмовлятися, тож ми запросили директора пояснити причини такого благородного жесту. «Сьогодні бачила вас по телевізору. Ми вдячні за те, що хоч хтось у цій країні робить чесні новини. І ще хотіли показати, що не відчуваємо себе другим чи третім сортом, хоч як намагаються нам це нав’язати рекламні ролики», – пояснила директор. Згодом ді-джей поставив три замовлені пісні «спеціально для чесних журналістів», під які танцювали майже всі присутні.

«Теракт» №2

Прийом у Сумському аграрному університеті був не таким теплим. Коли завітали до розташованої на його території виборчої дільниці, завгосп корпусу сказала, що ми туди «по-варварськи ввірвалися». Після цього невідь-звідки з’явилося кілька співробітників спецпідрозділу «Сокіл» і попросили залишити приміщення. Мовляв, сюди вхід тільки за перепустками. Твердження про те, що вони вчиняють кримінальний злочин, не подіяло. Хоча один із людей у формі із зацікавленням прочитав видрукувану на посвідченні статтю 26 закону про пресу. «Нам наказали вас не пускати», – тільки й звучало у відповідь. «Спецняки» не повідомили, хто дає такі накази. Сказали тільки: «Ніби ви не знаєте, хто наше керівництво».

Журналістів супроводили до виходу, після чого вхідні двері замкнулися навіть для студентів. Те саме сталось і в інших корпусах. Хвилин за двадцять поспілкуватися вийшов проректор із адміністративної і господарської роботи. Стосовно опублікованих фото, де студентів змушують показувати заповнені бюлетені, Михайло Галінський прокоментував: «Ніякого тиску в нас не було. Я законів не чи.., не трактую. Але, думаю, що коли студент хоче показати викладачеві, як він проголосував, то це його право. Як вчинимо в другому турі? Побачимо. Будемо живі, побачимо». Сумніви проректора стали зрозумілими після того, як один із студентів розказав нам: «Галінський члену однієї з університетських комісій після виборів сказав: «Радій, студенте, що ти ще живий». А після цієї розмови до ВНЗ під’їхала машина із озброєними працівниками «Титану». Так, про всяк випадок.

На території університету ніхто не погоджувався говорити у запропонований мікрофон. Одна дівчина підтвердила, що ректор змушував голосувати за провладного кандидата. Біля гуртожитку студенти почувалися вільніше. Четверо з них зізналися, що їм погрожували відрахуванням у разі непокори. «Свою однокурсницю, яка проголосувала за Ющенка, я після виборів в університеті не бачила, – повідомила одна дівчина. – Декани стояли біля урн».

Хоч як дивно, можна подякувати сумським адміністраторам різних рівнів за те, що вони надають журналістам такі епізоди і цитати. Як то кажуть, щоб дурість кожного було видно.

Висловлюємо вдячність Комітетові виборців України та фонду «Відродження» за організацію поїздки.

Олеся Анатоліївна Ярошенко


12.11.2004   Від печалі до радості.




Статтi


Номери газети


Вакансiї


Контакти


Питання






© Вільна група "Як справи - Київ".

У разi використання матерiалiв сайту,
посилання на "Як справи - Київ" обов'язкове.