Брама Заборовського
Цей куточок Києва – один із моїх найулюбленіших. Якщо захочеться «випасти з часу», то найкраще підійти під браму Заборовського, постояти біля неї, подивитися, подумати... Вона ж у самому серці Києва – на Стрілецькому провулку, біля Святої Софії.
Власне, брама Заборовського – це колишній головний вхід до Софійського монастиря, до резиденції київського митрополита. Та давно вже цей парадний в’їзд замуровано – ще в 20-х роках минулого століття. Як на мене, це символічно – закладена цеглою брама до святині. Та, дякувати Богові, шедевр українського бароко поки що тішить око.
Браму було побудовано в 1746-1748 роках на замовлення митрополита Рафаїла Заборовського. Він був поцінувачем мистецтва, архітектури, освіти. Не імпонує те, що був однодумцем Феофана Прокоповича, відтак сприяв нівеляційним заходам російського уряду в українській Церкві. Тобто русифікував українське православ’я. Однак завдяки Заборовському в Києві збудовано дзвіниці – Лаврську та Софійського собору і згадану браму з муром. Усе це витвори Йогана-Готфріда Шеделя (1680-1752). Родом із далекого німецького Гамбурга, цей зодчий зумів напрочуд гармонійно поєднати елементи західного та козацького (українського) бароко. До речі, пан Йоган-Готфрід знайшов вічний спокій у Києві...
Нинішній вигляд брами трохи інакший, ніж це було у ХVІІІ столітті. Пообіч колишнього в’їзду симетрично стоять дві пари колон із коринфськими капітелями. За колонами – пілястри. А в тимпані (полі) арки – герб Заборовського: палаюче серце. На колони спирається ще одна арка, над якою – фігурний хвилястий фронтон. Посередині нього – овал із митрою в пальмових гілках, знак духовного звання митрополита. Розкішна соковита ліпнина густо вкриває цей фронтон. Складна, але не переобтяжена композиція налаштовує на урочистий, піднесений лад. Знайдіть хвилинку посеред міської суєти, роздивіться уважно цей надзвичайно гармонійний витвір українського бароко.
Одне мене завжди аж непокоїть: те, що колони ніби вгрузли в асфальт, відсутня традиційна база – основа, на якій мають вони стояти. Може, це теж символ високої культури, що втікає від нас?..
А ще пригадуються два сонети Миколи Зерова, написані 1930 року. Так і називаються: «Брама Заборовського». Перший – уславлення митрополита-мецената:
В дні займанщин,
хижацькі і брутальні,
Святительську
пишноту панагій
Він забував для книг
і готовальні.
Другий сонет – критичний погляд на митрополита, із підзаголовком «Коректив»:
А гроші,
жертвувані школярам,
Рипіди й маски
тріумфальних брам –
То є медаль,
що має на звороті
Хижацтво й хамство
«від усіх джерел»:
Гладких ченців,
що догоджають плоті,
І чорні стріхи
монастирських сел.
...Така от діалектика...