Афінська відзнака, до якої українець мріє додати й пекінську
Українські гімнасти за часів незалежності жодного разу не поверталися додому з Олімпійських ігор без медалей. Та цього літа грецькі перипетії змусили шанувальників спорту понервувати. Проте їхні очікування сповна виправдав Валерій Гончаров, здобувши в спортивній Елладі чемпіонське звання.
Захоплення, що стало справою життя
Ходити до гімнастичного залу Валерій почав у чотири роки, супроводжуючи на тренування старшого брата. Доки Гончаров-старший працював над комбінаціями, менший грався, весело проводячи час. Та згодом це балування переросло в захоплення. І уже з шести років Валерій розпочав опановувати ази тоді незвичного для нього мистецтва.
– Все-таки спортивна гімнастика дуже гарний вид спорту. Я дивився на елементи, й мені також кортіло навчитися робити такі трюки.
У атлета ніколи не виникало бажання змінити вид спорту. Хоча, звісно, розчарувань вистачало.
– Кожне падіння – завжди розчарування. Стільки працював – і тут на тобі, – розводить руками чемпіон. – Спортсмени – не роботи. Тому в усіх бувають помилки і збої.
А для вдалого виступу Валерію потрібен цілий комплекс складових. Виділити щось одне не можна. По-перше, сам процес підготовки: як усе пройшло, на якому рівні функціональної готовності вдалося підійти до змагань. А по-друге, психологічна підготовка. І взагалі, чимало нюансів повинні скластися в єдине ціле, щоб досягти результату.
Я – гімнаст!
Валерію не завжди вдавалося звести докупи ці необхідні компоненти. Як зазначає сам гімнаст, у багатьох спортсменів так буває: на тренуваннях все класно, а на турнірі – щось не виходить.
– Узяти хоча б Олімпіаду-2000, – уточнює свою теоретичну модель гімнаст. – Бруси – мій улюблений снаряд з дитинства. Та в Сіднеї мене, на цих моїх улюблених брусах, спіткало два падіння.
Після австралійської Олімпіади спортсмен залишив гімнастику. Він поїхав працювати до всесвітньовідомого канадського цирку «Дюсалей».
– Пропозицій завжди вистачало, – не приховує чемпіон. – Адже гімнасти, як ніхто, годяться для таких шоу – програм.
За океаном український атлет прожив майже рік. Увесь цей час він тренувався, вивчав багато різних дисциплін. Однак попрацювати там так і не встиг: на цирковій арені Валерій не виступав.
– Цирк і гімнастика – зовсім різні речі. По-своєму там також важко, – авторитетно заявляє він. – Пригадую, коли я вперше прийшов на урок акторської майстерності, то подумав: «Господи, тут усі збожеволіли. Та це ж якесь зборище ненормальних!» Для мене було просто немислимо зображати стільки всього мімікою та жестами. Через два дні закортіло купити квитки й повернутися додому.
Десь у середині свого єства Валерій відчував, що цирк трохи не те, що йому потрібно. Нова справа не зовсім була до душі. Часто траплялося, що в колективі заходила розмова, й колеги Гончарова казали: «От ми, артисти…» Українець сам ніколи не вживав цього слова й нікому не дозволяв називати себе так. «Я не артист, я – гімнаст». – сперечався із заядливими циркачами чемпіон.
– Чомусь ніяк не міг пристосуватися до своєї нової професії. Можливо, був просто не готовий до цього, – пояснює тодішній стан атлет. – Я завжди відчував себе гімнастом.
Але в Канаді йому не було нудно. Навпаки, він вивчав масу речей, далеких од спорту, проте цікавих для загального розвитку. Та душа рвалася знову на змагальну арену.
– Мабуть, мені не вистачало адреналіну й куражу, потрібні дози яких можна отримати тільки у спорті, – переконаний гімнаст.
Коли після взятого тайм-ауту чемпіон уперше зайшов до тренувального залу, то зрозумів, що скучив за гімнастикою. Зрозумів, що в спорті повністю себе не реалізував і останнього слова ще не сказав.
Особливідля особливого
Їдучи до Афін, вимагав від себе одного: зробити свою роботу так, як уміє робити. Ніяких медальних очікувань, тим паче зазіхань на олімпійську вершину, не було.
– Це даремне витрачання часу й сил. До того ж може негативно позначитися на виступі, – переконаний спортсмен.
Після невдалого командного виступу гімнаст відчував, що його сприймають як останню надію. До фінальної частини змагань на брусах українець потрапив із сьомим результатом, а на перекладину – з дев’ятим.
– У фіналі треба просто підходити до снаряду й виконувати свою комбінацію. Думки про те, що треба когось наздоганяти, слід відкидати геть, – стверджує Гончаров. – Головне – як відпрацюєш ти, а не хтось інший.
На брусах українець виступав третім. Усі конкуренти – після нього. Тому по закінченні програми ніяких медальних передчуттів не було. Вони з’являлися в міру зменшення кількості конкурентів. «Бронза», «срібло»… Перемога!
Пережитої на вершині п’єдесталу радості Валерій навіть не намагається описати. Тільки й каже, що старався приглушити емоції, щоб вони не перешкодили виступу на перекладині: «Так, золота медаль – це добре. Але треба працювати далі».
Із перекладини він упав. І, як запевняє сам, успіх на брусах тут нідочого.
– Я абсолютно заспокоївся. Про бруси вже й забув. Був цілком зосереджений на новому виступі. Але, мабуть, перестарався. Бажання зробити все шикарно обернулося помилкою. Всі перельоти я виконав з дуже великою амплітудою – і не впорався з нею. А якби не це падіння, то можна було розраховувати і на другу нагороду.
Спортсмен засмутився після цієї невдачі. І хоча «золота компенсація» заспокоювала, проте в душі був гіркий осад. Відсвяткувати «золотий» успіх одразу ж не вдалося. Доки пройшов допінг-контроль, побував на прес-конференції – уже й третя година ранку наспіла. Та товариші дочекалися героя. Прийнявши привітання, змивши втому під душем і втамувавши голод, новоспечений чемпіон усього годинку відвів для сну. О шостій ранку треба було поспішати до залу, щоб готуватися до гала-концерту.
– Святкував перемогу вже в Україні, – розповідає гімнаст. – Це було гучне дійство, яке плавно перейшло із сімейного кола в широке дружнє.
На показовому виступі Валерій, виконуючи свою «золоту» програму, сів і трохи… перепочив на брусах. Адже це таки шоу, й публіку треба трошки «завести» гумористичним епізодом.
Грецькі реалії для китайських амбіцій
У те, що став олімпійським чемпіоном, Валерій повірив не одразу.
– Коли вже повернувся додому й почав відвідувати численні прийоми, тільки тоді усвідомив, що досяг чогось грандіозного, – каже спортсмен.
Але й зараз він не купається в славі й фаворитом себе не вважає.
Свою олімпійську нагороду Валерій зберігає на базі в Кончі-Заспі.
– Боюся, що її вкрадуть, тому тримаю під сімома замками, – жартує чемпіон. – Та насправді вона постійно зі мною, бо на багатьох заходах треба побувати з медаллю. В іншому разі зберігав би її вдома.
Після Олімпіади кортіло відпочити на морі.
– Але цим планам не судилося здійснитися, – зітхає гімнаст. – Усі ті прийоми та зустрічі були розтягнуті в часі. Не піти на них я просто не міг. А коли все це закінчилося, то настав час готуватися до наступних змагань – етапів Кубка світу.
Проміжною «розминкою» для олімпійця став турнір «Золота Лілія». Валерій Гончаров виконав показовий номер разом із Рустамом Шариповим, який в Атланті-96 також «озолотився» на брусах.
Гімнаст відстежує й події в «дружніх» видах спорту. Ті, в яких задіяні друзі – метальники Крикун, Вирастюк і Білоног, а також батутист Нікітін.
– З великою цікавістю дивлюся змагання з фехтування, плавання та тенісу. Хоча люблю всі види спорту.
Дуже дратують Валерія вияви суддівського суб’єктивізму.
– У Афінах арбітри неабияк дошкуляли гімнастам. Але мене це, на щастя, не зачепило, – з полегшенням каже чемпіон.
А ще атлет терпіти не може, коли люди обманюють і безвідповідально ставляться до своїх слів і вчинків. Розчаровуватися Валерію доводиться досить часто:
– Не знаю, чому так відбувається. Я починаю переживати через це. Така вже в мене слабинка в характері – брати близько до серця життєві проблеми. Хоча й стараюся весь негатив відкинути й черпати тільки позитивні емоції.
На дозвіллі спортсмен любить пограти з друзями в більярд, почитати книжку. Останнім часом захопився літературою з психології.
– Не маю відчуття, що в спорті я уже повністю виконав свою місію. Треба ще чогось досягти, бо цього мені замало, – суто по-чемпіонськи зізнається Гончаров. – Існують бажання й наміри виступити в Пекіні-2008. Аби вже там довести, що я все-таки здатний на щось вагоме і в змаганнях на перекладині.