Вхідчини «Смолоскипа»

Події, подібні до цієї, невимовно радують українське серце. Погодьтеся, нечасто у стародавній, тобто престижній, частині Києва поселяють зовсім некомерційну, неприбуткову установу, яка уславилася одним-єдиним – багаторічною діяльністю, спрямованою на відродження української культури. Зокрема – на підтримку української літератури, її молодих талановитих паростків, на укладання і друкування українських книг, періодики. Йдеться про Міжнародний благодійний фонд «Смолоскип» і одноіменне видавництво. На День української писемності і мови за адресою вулиця Межигірська, 21 відбулося освячення 3-поверхового будинку – пам’ятки архітектури середини XIX століття, – який віднині так і називатиметься: будинок «Смолоскипа».

Хто б знав про це скромне дітище архітекторів Гесте і Меленевського, збудоване 1866 року? Належав будинок родині Смирнових. Оскільки останнім Бог посилав нащадків переважно жіночої статі, то власником будинку спочатку був зять-священик, потім – зять-капітан. А з 1922 року історія цієї цікавої будівлі на добрячих 80 років переривається. Що тут було весь цей час – невідомо, але коли на початку нового тисячоліття будинок вирішили відновити, то застали його захаращеним, в аварійному стані. Як зазначив голова фонду Осип Зінкевич, велика заслуга в тому, що він постав-таки з руїн, головного архітектора корпорації «Укрреставрація» Володимира Касьяненка, вченого секретаря Головного управління культури, мистецтв та охорони культурної спадщини м.Києва Олександра Косаревського, головного реставратора «Укрреставрації» Сергія Кобрина, працівника МБФ «Смолоскип» Володимира Василенка. Священики трьох українських конфесій (УПЦ КП, УАПЦ і УГКЦ) провели обряд освячення будівлі. До речі, Київський Патріархат представляв священик Свято-Покровської церкви на Подолі отець Тарас Романюк, син спочилого в Бозі Патріарха Володимира. А серед запрошених на церемонію було як ніколи багато знаних в Україні людей – вчених, літераторів, правозахисників. Це й академік Іван Дзюба, і брати Михайло та Богдан Горині, і Ніна Смужаниця, мати відомого українського правозахисника Валерія Марченка, і Олесь Зарицький, син Алли Горської та Віктора Зарицького, який подарував «Смолоскипові» на «вхідчини» графічну станкову роботу своєї матері 1962 року, і Євген Сверстюк, і Юрій Бадзьо, і багато інших. Що не ім’я – то історія. Багато говорилося про самвидав, про діяльність «Смолоскипа», але ще більше – про творчу молодь, надію України, якою так опікуються Осип та Надія Зінкевичі і яка нині, на доленосному для нашої країни порозі, демонструє і політичну зрілість, і політичну мудрість. І якою мірою прислужився тут «Смолоскип», сказати важко. Але те, що доклав рук, – це факт!