Севастополь починався з Херсонеса

На березі, між Чорним морем і руїнами Херсонеса, між двома кам’яними стовпами висить дзвін. Він став символом Національного заповідника «Херсонес Таврійський».

Дзвін

Дзвін вагою 350 пудів було відлито в Таганрозі 1767 року із турецької трофейної артилерії, присвячено Миколі Чудотворцю і встановлено на дзвіниці Івана Великого в Москві. Потім, при заснуванні в Херсонесі Володимирської кіновії, його було їй подаровано. Під час Севастопольської кампанії 1854 року в цій частині Херсонеса стояла французька батарея. Повертаючись додому, французи захопили близько десяти дзвонів, зокрема й херсонеський, вивезли його і встановили на Нотр-дам де Парі – соборі Паризької Богоматері, де він пробув понад шістдесят років. Після того, як Антанта уклала союз із Росією проти Німеччини, дзвін на честь 300-річчя династії Романових повернули Херсонеському монастиреві. Його встановили на двох стовпах на березі моря – і під час негоди, коли на море опускався густий туман, монахи виконували послушання і гатили у дзвін. Він був звуковим маяком. Цю ж функцію виконував дзвін і після революції. А оскільки відтепер належав не церкві, а Севастопольській гідрографічній службі, дзвін не переплавили. Так він зберігся до наших часів.

Давньогрецькі піонери

Давно це було, 628 року до нашої ери, коли першопроходці – давньогрецькі піонери – звернули увагу на затишну бухту. Тепер її назва – Карантинна. Кількасот греків вирішили заснувати тут поселення. А місцевість назвали Херсонес, що означає півострів. Довелося буквально вгризатися в кам’янистий ґрунт. Але поселенців зустріли «у багнети» тутешні варварські народи, яких греки назвали таврами. Проте вистояти проти греків вони не змогли, і прибульці, підкоривши таврів, почали використовувати їхню працю. Кожен грек отримав по 4,4 га землі, тож рабам було де працювати. Херсонес був рабовласницьким полісом з демократичною формою правління.

Мине 150 років, і Херсонес стане містом-державою, населення і територія якої весь час зростатиме. Населення передусім займалося торгівлею, риболовлею, ремеслами, земле- і виноробством. Цікаво, що комплекс, де виробляли кераміку, греки збудували за межами оборонних стін. Шкідливе виробництво!

Херсонес багатів, і заможні сім’ї вирішили прибрати владу до своїх рук. Державний заколот вчасно розкрили і змусили всіх громадян скласти присягу. Текст цього унікального документа – Херсонеської присяги – археологи знайшли, і тепер він експонується в музеї заповідника.

Із V до XV століття Херсонес був візантійським середньовічним містом. Унікальність пам’ятки в тому, що збереглося й стародавнє місто, й сільськогосподарча округа Хора, які занесено до списку унікальних світових археологічних пам’я-ток.

Місто

Нині розкопали лише третину стародавнього міста. Значну частину Херсонеса займає богадільня. За легендами, перших християнських проповідників убили, а тіла викинули за межі міста. Пізніше тіла знайшли і перевезли до Візантійської імперії. А наступні проповідники розпочали з благодійності – побудували «жебракоприймальники» в портовому районі. Археологи дійшли такого висновку тому, що знайшли деформовані людські кістки, мабуть, інвалідів. Поряд був середньовічний готель.

Коли на початку перших століть у Херсонесі стояв римський гарнізон, він допомагав городянам боротися зі скіфами. А між боями римляни займалися корисними справами. Провели самопливний водогін, який функціонував до XV століття. Облаштували й каналізацію. Всюди були туалети – афідрони. Знайдено навіть кам’яні унітази! Вулиці й двори мостили камінням.

Коли наприкінці XII століття до Херсонеса прийшли перші татаро-монголи, загинуло багато люду. Археологи знайшли й масивний золотий перстень тих часів, схований в одному із зруйнованих будинків.

Населення Херсонеса вже сягало 20-30 тисяч. Жили вони в межах оборонних стін, тому будинки почали зводити двоповерхові. У кожному кварталі громадяни влаштовували збори, на яких визначали, чия черга чистити каналізацію. Греки і римляни дотримувалися чистоти, тому в полісі було багато терм – так тоді називали лазні і сауни. У термах обговорювали державні питання і навіть вивішували державні документи.

У кожному кварталі побудували каплички. Їх використовували як братські кладовища. Бідних ховали на некрополі міста мертвих, через 10 років викопували, черепи, кістки ніг і рук перемивали та збирали у мішечки, а потім складали у могили під капличками.

У IV столітті до нової ери Херсонес було переплановано за системою давньогрецького вченого Гіподама з Мілета. Правильне планування міст було ноу-хау Греції того періоду. Середньовічний Херсонес зберігся до наших днів саме таким.

Екскурсантам обов’язково показують маєток багатого рибопромисловця. Маєток займав площу 500 кв. м. У дворі збереглися грушовидні цистерни для збирання дощової води і рибозасолочні цистерни, вкриті зсередини римським бетоном. На цьому бетоні зроблено всі давньоримські пам’ятки, що стоять досі. Вчені розшифрували його склад, але приготувати подібний досі не змогли. Римляни купували не лише солону рибу. Осетрів для них ловили під Одесою і живими везли у танкерах. Але найвідомішими були рибні соуси гаруми. Спочатку у цистернах пересипали сіллю рибу, найчастіше скумбрію, і місяць тримали на сонці. Потім проціджували розчин, переливали у чани, додавали прянощі. Одна амфора гаруму коштувала три тисячі бронзових сістерцій – це вартість кількох десятків рабів.

Базиліка

Перлина середньовічного Херсонеса – християнська базиліка, яку збудовано в VI столітті. За формою вона нагадує судно і поділена на три нефи із двома рядами колон. Вважалося: все, що всередині – то любов і світло Бога. Все, що ззовні – темрява і сатана.

Екскурсоводи розповідають: коли до Херсонеса приїздять греки, вони з подивом бачать те, що було у стародавній Греції. Адже херсонесити відтворювали свою батьківщину. Тут жили люди різних національностей, але розмовляли всі державною мовою – грецькою. Вони із гордістю казали: «Ми – елліни. А хто за стінами – варвари».

Пізніше, після російсько-турецької війни, руїни Херсонеса розбирали, аби побудувати фортеці, укріплення та будинки у Севастополі. Щоправда, частину вивезеного каміння повернули – з нього клали стіни величного храму Святого Володимира. Хоча й нині варварство де-не-де трапляється: на території Херсонеса кидають порожні пляшки, сміття, як афідрони використовують закутки. І стоїть черга до Херсонеського дзвону – кожен вважає за потрібне вдарити в нього. Над бухтою розливається малиновий дзвін, нагадуючи численним екскурсантам: ви перебуваєте в унікальному місці, де над руїнами височіє відновлений киянами собор Святого Володимира. Тож поважайте давнину!