Свідка карають за… правду

У Міністерстві внутрішніх справ зафіксовано оригінальний рекорд – найоб’ємніший матеріал, який передано до суду цього року, а може навіть за всю історію українського правосуддя. Це 149-томна карна справа за фактом розкрадання в особливо великих розмірах посадовими особами ВАТ «Біолін» в Ладижинському ра-йоні Вінницької області. Якщо врахувати, що кожен том справи має в середньому 350-400 сторінок, то попрацювати слідчим довелося дуже серйозно.

Слідчий працює на результат

– Проте оцінка діяльності слідчого апарату в будь-якому разі – чи це дрібне хуліганство, чи злочин, подібний згаданому, здійснюється передусім за кінцевим результатом, – каже заступник міністра внутрішніх справ Віктор Зубчук. – Тобто, чи відшкодовано збитки, відновлено права та інтереси людини, надано конкретну допомогу громадянам. Позитивні тенденції та результати взаємодії слідчих підрозділів з оперативними та іншими галузевими службами розвиваємо й зміцнюємо. Врешті, намагаємося відійти від таких негативних явищ як гонитва за показниками. Головне завдання слідчого – провести якісне розслідування й передати матеріали до суду.

Кодекс – недосконалий, вплив – обмежений

Цього року у провадженні 12 тисяч слідчих, що працюють в системі МВС України, перебувало понад півмільйона кримінальних справ. Розслідування майже 180 тисяч правоохоронцями вже завершено. До судів направлено 165 тисяч кримінальних матеріалів. Рішеннями судів до відповідальності притягнуто 173 тисячі осіб. Найпоширеніші злочини, за які зловмисники опинялися за ґратами, це крадіжки – майже 53 тисячі, грабежі – близько 9 тисяч, розбійні напади – 2700, навмисні тяжкі тілесні ушкодження – 3800.

– Звісно, на якість слідства впливає велика кількість чинників, – веде далі Віктор Зубчук. – Можна згадати й про технічне переобладнання, адже злочини стають високотехнічнішими й вишуканішими. У нагоді – освіта та досвід співробітників слідчого апарату. Нині понад 80 відсотків слідчих мають вищу юридичну освіту. Проте дошкуляють законодавчі негаразди. Практичне застосування прийнятого 2001 року Кримінального кодексу показало, що й він досить недосконалий. Наведу конкретний приклад. Приміром, стаття 303 передбачає покарання за проституцію чи сутенерство. Та притягнути до суду за другий злочин надзвичайно складно. Адже, щоб довести факт звідництва, в суді вкрай необхідні свідчення жінки, яка була змушена займатися проституцією. Однак вона не зацікавлена свідчити, бо за проституцію її маємо обов’язково покарати. По суті, свідка карають за правдиве свідчення. Головне слідче управління та МВС вносило пропозицію скасувати покарання за проституцію, однак у Верховній Раді нас, м’яко кажучи, не зрозуміли. Хоча у світовій практиці це цілком нормальне явище – кримінальна відповідальність за проституцію передбачена  лише в 2-3 країнах. Чи не найактуальніша проблема – ціни на продукти харчування, зокрема, на м’ясо. Чи можна покарати людину, яка купила його в селі за одну ціну, а продає на ринку дорожче? Раніше це кваліфікувалося як спекуляція, та нині такої статті немає. Є адміністративне покарання, що обмежується складанням протоколу. І це не поодинокі законодавчі проблеми.

Ще одна пропозиція правоохоронців – призупинення дії закону «Про адвокатуру», який постійно блокує право обвинувачуваного на захист через позицію самих адвокатів, що відмовляються безоплатно виконувати свої обов’язки. Адвокат, відмовившись працювати за таким принципом, як працює слідчий чи суд, не несе жодної відповідальності.

Для удосконалення самого ж Кримінального кодексу  МВС розробило 8 законопроектів, що мають значно поліпшити якість слідства і вдосконалити діяльність органів досудового слідства загалом.