Мобільникові спритники
Ще донедавна розповіді про мобільникових спритників не сприймала серйозно, а лише співчувала жертвам. Сама ж сподівалася, що мене це ніколи не зачепить, мовляв, кому ж потрібна старенька «труба». Але таки знадобилася…
Не я, а сумочка моя
Якось повертаючись із роботи, раділа, що в час пік вдалося з другого разу втиснутись у тролейбус. Як оселедець у бочці, напіввисячи, їду собі та й слухаю сповіді подруги. Молодик, який стояв поруч, увесь час поглядав на мене. Пізніше зрозуміла, що об’єктом була не я, а лише моя сумочка… Коли зійшли на потрібній зупинці, одразу ж побачила, що вона відкрита! І хитра застібка не завадила злодюжці… У серці сильно защеміло, коли побачила, що зникла така рідненька мені мобілка.
Дякувати Богу, що спритник не добрався до авансу та документів! Беру подружчин телефон і дзвоню на свій номер. Почувся чоловічий голос, який грубо запитав: «чєго нада?». «Як це чого?! – обурилася я. – Негайно поверніть мою мобілку!!!». Але погрожувати міліцією не ризикнула, щоб не втратити надії на викуп свого ж таки майна. «Ти чьо шутіш! Ана уже мая!» – буркнули у відповідь. «Але ж трубка старенька, за неї ж ніхто й сотні не дасть… кому вона така потрібна!» «Значіт камута потрібна!» – переконували мене. «Хоча б чіп-карту з номером та телефонною книгою віддайте… я дам за неї викуп! Або ж підкиньте її кудись, щоб могла забрати! Майте совість!» – благала я. Але у того не було ні совісті, ні бажання продовжувати розмову.
Замість допомоги – музика
Серце кров’ю обливалося, а подруга заспокоювала, що я не перша й не остання. «Швидше дзвони оператору «Київстар», нехай заблокує номер», – порадила вона. Дзвоню. Уважно вислухала кількахвилинне базікання автовідповідача, який розповів мені про все на світі. А далі – музика, музика, музика. Ще трохи і терпіння б лопнуло! Але раптом приємний жіночий голос чемно запитав: «Що потрібно?». Коротко розповіла про своє горе і попросила заблокувати номер, щоб злодюжка не зміг його використовувати. Але, дізнавшись, що я не контрактний абонент, мене повідомили, що нічого не вийде. Порадили звернутися до найближчого відділення міліції. А далі – знову музика…
Не я остання
Мріючи про новенький телефон, я вже навчилася міцно тримати сумочку в руках та обходити підозрілих типів. Недавно їду впереповненому метро і бачу, як молодик підозріло водить руками по курточці та рюкзаку незнайомки, яка нічого не помічає. Але це побачила жіночка «важкої вагової категорії» і здійняла галас: «Тримайте крадія! Дівчино, подивіться, чи ваша мобілка на місці!» Перелякане дівча трубки не знайшло, але крикнути побоялося, бо молодик до неї притулився і, мабуть, приставив щось гостре. Широкоплеча пані помітила це й вирішили діяти, схопивши того нікчему за руку, апелюючи до пасажирів. А молодик голосно обурився: мовляв, що за наклеп на чесну людину! І тут жіночка помітила, що «чесний» непомітно кинув мобілку на підлогу. Перелякане дівча, коли потяг зупинився, підняло її й мовчки чкурнуло на вихід. А крадія сліду не стало. От і маєш: не пійманий – не злодій.
А байдужий натовп спокійнісінько їхав далі. Чоловіки ніби нічого й не помітили, а широкоплеча заступниця лише обурено знизувала плечима й нарікала на нашу ментальність.
З гіркого досвіду
Зазвичай охочі до чужих мобілок мають вигляд звичайнісіньких пасажирів чи то перехожих. Хоча їх можна «вирахувати». Полюбляють «працювати» вони компанією: один «чистить», двоє-троє – відвертають увагу. Стерегтися їх потрібно у натовпі, де злодюжки почуваються як риба у воді. Тож якщо троє-четверо молодиків аж занадто туляться до вас або ж починають залицятися (це стосується дівчат – основних жертв), чи то активно обговорювати вибори (а це вже до чоловіків), знайте – мобілка в небезпеці.
Ці поради дала мені одна подруга, в якої чоловік працює слідчим (але крадій на його професію не зважили, і якось теж обібрали). Однак іноді мобілки таки повертаються до власників: у суперсучасні вмонтовано датчики. Їх виявляють спеціальними приладами, тож крадіїв «беруть на місці» – в основному на базарах та радіоринку, де працюють профі. А ось аматори за дозу чи за пляшку, нічим не гребують: їм підходить і отой мій старенький пошарпаний телефончик, про який я тепер із сумом згадую.