Все можуть «королі»
Але й «Динамо» було не гіршим
«ДИНАМО» (Київ, Україна) – «РЕАЛ» (Мадрид, Іспанія) – 2:2 (Юссуф, 15, Верпаковськис, 22 – Рауль, 39, Фігу, 44, пн). Шовковський, Гіоане, Родольфо, Гавранчич, Саблич, Каддурі (Несмачний, 62), Юссуф, Гусєв (Леко, 85), Ринкон, Клебер, Верпаковськис (Чернат, 75), тренер Сабо – Касильяс, Сальгадо, Карлос, Зидан, Ельгера, Рауль, Рональдо (Морієнтес, 87), Фігу (Соларі, 90), Оуен (Селадес, 59), Гуті, Павон, тренер Ремон. Арбітр Вассарас (Греція). 82893 глядачі.
Іспанський гранд вишколений насправді бездоганно, а його досвіду може позаздрити будь-який інший клуб світу. Проте змагатися з «Реалом» на рівних і навіть обігрувати цю феноменальну команду, возвеличену в уболівальницьких колах до статусу галактичної, до снаги й вітчизняному чемпіонові. Це промовисто засвідчив поєдинок на «Олімпійському», в якому обидва колективи зіграли на максимумі своїх нинішніх можливостей і спільними зусиллями створили яскравий футбольний спектакль з низки незабутніх. Українська команда, поставивши на швидкісний груповий маневр і «швидкий» гол, очікувано виграла дебют, аж двічі взявши ворота гостей. Але розвинути успіху чи бодай утримати вагому перевагу так і не змогла, зіткнувшись з протидією футбольних «зірок», які доволі швидко отямилися від стартового шоку. «Динамо» не помилилося з вибором ігрової тактики: розставивши виконавців за класичною «бразильською» схемою та поєднавши зонну систему захисту з елементами персональної опіки лідерів опонента, кияни буквально приголомшили мадридців агресивністю в усіх ігрових ланках і локальним пресингом. Рональдо з компанією, звично покладаючись на своє виняткове вміння працювати з м’ячем і без нього, до надмірного швидкісного натиску виявилися непристосованими, тому й не змогли перевести гру на центральний плацдарм. Але й футбольні королі вміють все. Насамперед, як це парадоксально звучить, вони вміють важко працювати, тримати удар і терпляче чекати на свій шанс. Ілюстрацією до цієї тези може бути виступ Рауля: малопомітний в стартовій тридцятихвилинці, капітан іспанців, здалося, «розчинився» в загальній масі, самовіддано «стелячись» у підкатах і намагаючись вибити м’яча з-під ніг «блакитно-білих кавалеристів»; але щойно в обороні господарів з’явилася прогалина, зумовлена відсутністю травмованого Гавранчича, як найзірковіший піренейський футболіст сьогодення миттєво опинився між Сабличем і Родольфо, а отримавши вивірену до міліметра передачу Фігу, бездоганно «вистрілив» у нижній кут. І битися за кожний м’яч на межі фолу, доволі часто переступаючи навіть її, мега-зірки також уміють. Як і симулювати травму чи «тиснути» на й так піддатливого цього вечора суддю… «Реал» таки й справді вміє все: ніякі це не «галактикос», а просто видатні футболісти сучасності! Саме тому й «Динамо» заслуговує найвищої похвали: виснажені, проте не зламані першотаймовими баталіями та пригодами, кияни й другу половину зустрічі провели на високому рівні. Так, уже й швидкості в окремих ігрових епізодах їм бракувало, і розриви між тактичними ланками інколи ставали недопустимо відчутними, і сила підупала. Та бажання дотиснути грізного конкурента не вивітрилося до самісінького фінального свистка, а груповий маневр не втратив запрограмованої чіткості та злагодженості, що в підсумку й підсолодило наші не вельми втішні післяматчеві відчуття. Велика Гра триває...