Такий він, водяний кінь
У дитинстві мені дуже подобався віршик про бегемота, який скаржився на своє життя, бо йому, не маючи жодних занять, щодня доводиться з’їдати три пуди харчів. Щоправда, живий бегемот у нашому зоопарку здивував, бо такого велетня бачила вперше (слонів тоді ще в Київському зоопарку не було), то ж він мав і їсти багато, і, напевно, щось особливе, незвичайне, а цей мирно, як корова, жував траву. Схожою ж тварина була більше на гладку свиню – така ж неповоротка та ще й у багнюці. Правда, коли велетень плюхнувся в ковбаню з брудною водою, яку дорослі чомусь називали басейном, одразу став прудкішим і ми довгенько всім класом спостерігали, як цей велетень пірнав і плавав.
Згодом, уже дорослою, кілька разів ходила до зоопарку. Заходила й до бегемотів. Їх було двоє і вони мирно жували траву або сіно – це залежно від пори року. А потім, до свого сорому, майже двадцять років не була в зоопарку. А цього року, відвідувала тільки певних тварин. Бегемоти на моєму шляху не зустрічалися і я, можливо, й не дійшла б до них, якби редакційний фотокор не звернув уваги на цю тварину. Побачивши на знімку велетня з роззявленою пащекою, вирішила сходити до бегемотів і дізнатися про їхнє життя-буття.
Мене чекала неприємна несподіванка. У зоопарку тепер мешкає лише самка Бреста. Її друга Алмаза вже давно немає в живих. Співробітники розповіли, що загинув велетень через пустощі відвідувачів зоопарку. Комусь забаглося задля розваги вкинути до роззявленого рота бегемота тенісного м’ячика. Той проковтнув його і невдовзі, незважаючи на старання ветеринарів, загинув. От і доживає свого бегемотового віку Бреста самотньою. Вона зараз одна з найстаріших тварин Київського зоопарку, бо народилася ще 1957 року. Потрапила до нас 16-річною 1973-го з зоопарку міста на Неві. З тих пір тут і живе.
У природі вік гіпопотамів, як ще називають бегемотів, 40-45 років, але там тварини помирають скоріше. І гинуть вони від голоду, бо їхні зуби з часом стираються. У неволі ж цих велетнів за потреби переводять на відповідний раціон. Як, наприклад, і Бресті дають більше м’яких кормів.
Бегемот харчується тільки рослинною їжею. У природі щодня з’їдає до 40 кілограмів трави. У зоопарку ж одержує різні каші, білий і чорний хліб, тонко нарізані овочі (капуста, морква, буряк), перемішані з висівками, двоє відер яблук на день, сіно, а влітку – свіжоскошену траву.
Як розповіла заступник директора зоопарку Любов Коротка, у природі ці тварини ще на початку минулого століття зустрічалися майже по всій Африці – на величезній території від Сахари і майже до Кейптауна. Зараз же їх можна зустріти лише в Центральній і Східній частині континенту, та й то в основному в національних парках.
За походженням бегемот таки й справді віддалений родич свиней, з якими його поєднують у відособлений підзагін нежуйних. Хоча називають його ще й плаваючим конем. Ці тварини – справжні гіганти: висота у загривку – 1,5 метра, довжина – 4,5 метра, вага самця – майже п’ять тонн, а самки – близько трьох! Тулуб бегемота – важкий і масивний, а ноги – короткі та товсті. Голова теж – велика й важка, причому ніздрі, очі і маленькі вуха розташовані на її верхній площині, так що бегемот може, цілком занурившись у воду, вільно дихати, а також чути і бачити все, що відбувається навколо.
Живуть бегемоти в природі біля неглибоких водойм чередами, які складаються з дорослого самця-ватажка і кількох самок з дитинчатами. Більшу частину ночі вони пасуться на березі, а дні проводять у воді, легко пересуваючись по дну, чи плаваючи. Чи не єдине, що заважає цим тваринам жити у воді постійно, – брак їжі. Але шкіра тварини чутлива до сонячних променів, тому гіпопотам чекає вечора, щоб вийти з води. Коли бегемоту не заважає сонце, він проходить до 10 кілометрів. Якщо ця тварина схропує чи ричить – це означає, що вона голодна.
Тривалість вагітності у такої великої тварини порівняно невелика – лише вісім місяців. Народжується одне дитинча вагою близько 40 кілограмів.
Останні дослідження показали, що гіпопотами мають дуже багатий звуковий репертуар, який використовують при спілкуванні один з одним. «Потужність» голосу гіпопотама досягає іноді 110 децибел. Виявилося, що гіпопотами видають... ультразвуки і звуки дуже низьких частот, які однаково добре передаються як у воді, так і в повітрі, що дозволяє тваринам спілкуватися між собою на дуже великих відстанях. Сприйняття підводних звукових сигналів відбувається при участі щелепних кісток, що мають ділянки, які вібрують у відповідь на звуки різної частоти. Ці вібрації й передаються через кісти черепа на внутрішнє вухо. Через виставлені над поверхнею води вуха бегемот сприймає сигнали, які поширюються по повітрю. Ця біологічна стереосистема дозволяє бегемотам спілкуватися між собою однаково добре як під водою, так і на суші.
Хто хоч раз бачив, як бегемот «позіхає», уже ніколи цього не забуде. Бо той має ікла довжиною не менше 80 сантиметрів! Зареєстровано навіть випадок, коли в бегемота були ікла довжиною аж 1,8 метра. Удавана незграбність і повільність у разі небезпеки поступається місцем стрімкості. Наляканий чи розлючений бегемот здатний пустити в хід свої ікла. Приміром, захищаючи дитинча, мама-бегемотиха може перекусити навпіл крокодила. Одного разу самка бегемота навіть втопила лева, що напав на гіпопотамчика.
Хоча тварини ці дуже сильні і ворогів у природі в них практично немає, перед озброєною людиною вони безсилі. Тому й зникають вони саме з вини людини. Полюють на бегемотів, аби добути їхні ікла, що цінуються так само високо, як і слонова кістка.