Кривда вітчима
Коли стемніло й на небі де-не-де залишилися криваві плями від заходу сонця, на порозі власного будинку забовваніла постать 30-річної Ганни, яку щойно силоміць чоловік виштовхав надвір. Вона була схожою на примару. У розірваній сорочці, тремтячи від холоду і пересилюючи пекучий біль по всьому тілу від безлічі стусанів, вона, немов підстрелена птаха, не знаходила собі місця від тривоги. Безпорадно металася в різні боки, стукала в зачинені двері й час від часу зазирала у вікна, намагаючись розгледіти, що там діється. І байдуже тоді їй було до образ і приниження. Непокоїло лише одне: там, усередині, її діти, і що з ними робить ця потвора, лише Богу відомо…
Починала все спочатку
– Ганна впустила у своє життя Олексія, коли той вийшов із в’язниці, – розповідає сусідка Мирослава Іванівна. – Не знаю, чи цікавилася вона тоді, які кримінальні статті він порушив і за що потрапив за ґрати, та принаймні ніхто із сусідів до цього не знав, що серед його колишніх гріхів було й зґвалтування. Можливо, Ганна й знала чи здогадувалася, але сподівалася, що чоловік змінився і став нормальною людиною. Любов, можливо, засліпила їй очі, а, як кажуть у народі, горбатого хіба вже могила виправить…
На той час у Ганнусі було двоє діток від першого шлюбу, який виявився невдалим. Невідомо достеменно, через що розлучилася з чоловіком, але люди подейкують, що не зійшлися характерами. Молоде подружжя з дітками поквапилося, не встигнувши як слід пізнати одне одного.
Односельці, проте, поважали добру господиню й чудову матір. Завжди така чепурненька, весела, вона викликала до себе привітне ставлення, а в деяких навіть співчуття, що не знайшла свого щастя. Жіночки побивалися, що з дітками не кожен згодиться її взяти. Та ось на її шляху трапився Олексій. Він підкорив її серце уважним ставленням і після недовгого знайомства запропонував одружитися. До малюків ставився прихильно і сприймав їх як рідних. Називав донечкою і сином. Щодня купував солодощі й намагався сподобатися.
Спочатку нова родина жила спокійно. Олексій виконував усю чоловічу роботу, а Ганна перебрала на себе хатні клопоти. Відтепер у неї було більше часу, щоб приділяти увагу діткам і чоловікові. На людях часто-густо хвалилася, що живе в любові й злагоді, щоправда, бідкалася, що дітки ще ніяк не наважаться назвати Олексія татком. Але, безумовно, то були дрібниці. Тішила себе думкою, що мине трохи часу – звикнуть і прикиплять до нього душею. Тоді-то й назвуть батьком. Та не так сталося, як гадалося…
Відкрила своє серце потворі
З часом Олексій все частіше почав заглядати в чарку, яка розбурхувала його непростий норов. Завів таких приятелів, що годі й казати, і майже щовечора з’являвся вдома напідпитку. Невдовзі підняв на Ганну руку. Тоді вона змовчала, нікому й слова не зронила, сподіваючись, що він покається, вибачиться. Та Олексій, відчувши, що йому сходить із рук, почав мало не щодня правити сімейну тиранію. Ганна мужньо зносила чоловічі стусани, ніколи не зчиняла галасу, аби дітки та сусіди нічого не знали. Донечку й сина почала раніше вкладати спати, поки Олексія не було вдома, аби не травмувати їхньої психіки.
– Проте хоча Ганна й не скаржилася на Олексія, і, як кажуть, не виносила сміття з хати, ми чудово знали, що коїться в сім’ї, – продовжує Мирослава Іванівна. – Зникла щаслива усмішка, натомість на обличчі можна було розгледіти темні синці. Та й Олексій у своїй компанії, яка засідала в місцевому генделику, не приховував правди про свої сімейні стосунки. Навіть вихвалявся тим, як уміє глумитися над дружиною, повчаючи інших, як слід поводитися з жінками, аби були покірними й слухняними. Мій чоловік також пиячив із Олексієм і коли приходив додому, намагався чинити за порадами цього нікчеми. Мені, правду кажучи, довелося одразу ставити його на місце, а от Ганнуся не з того тіста зліплена. Не слухала моїх настанов. Вочевидь, і собі боялася зізнатися, в яку халепу втрапила. Гадаю, вона все ж усвідомлювала, що далі так жити не можна, але й розлучатися не наважувалася, бо боялася й духу Олексієвого. Але того вечора бідолашна Ганна вже не змогла змовчати. Скривдили ж бо не лише її, а й маленьку донечку…
Гріхи тяжчі, ніж камінь на шиї
Того вечора Олексій прийшов, як завжди, напідпитку, але мав дуже агресивний вигляд. Побачивши його невпевнену ходу, а потім почувши, як занявчав кіт від удару господаря, Ганна одразу зрозуміла, що знову будуть дикі «маневри». Миттю кинулася до діток, аби пересвідчитися, чи ті сплять. Малюки були схожими на янголяток.
Зануривши голівки у білі подушки, тихенько посапували.
Тільки-но переступивши поріг, Олексій гримнув на дружину, а потім, не довго думаючи, взявся лупцювати. Ганна мужньо зносила побої, але цього виявилося замало.
Господар виштовхав перелякану жінку надвір у нічній сорочці і зачинив за нею двері. У голові сп’янілої потвори визріли брутальні наміри й прокинувся потяг до насильства. «Татусь» розбудив Марійку і, немов хижак, кинувся до неї.
Ганна ж у той час перелякано зазирала у вікна, намагаючись вгадати, що замислив Олексій. Раптом вечірню тишу розірвав дитячий крик. Умить збагнула, що сталося. Марійка кликала на допомогу… Спочатку Ганна дерлася у вікна і двері, а вже, збивши до крові руки, не відчуваючи під ногами землі, кинулася до сусідів.
– Ми спочатку нічого не могли збагнути з її плутаної розповіді, але відчули, що сталося щось страшне, – розповідає Борис Максимович. – І одразу побігли за Ганною до її будинку.
Люди вибили двері й відтягнули ґвалтівника від дитини. Негайно викликали «швидку» й міліцію. Перелякану на смерть дівчинку доправили до лікарні. Після медичної допомоги її фізичний стан стабілізувався. А що говорити про психічний? Як пояснити тепер дитині, за що так скривдив її вітчим, за що познущався? Звичайно, має минути не один рік і доведеться докласти чимало зусиль матері, аби дівчинка позбулася страшних спогадів, які їй довелося пережити.
– Нам ще й досі моторошно від однієї згадки про той божевільний вчинок, – розповідає Лідія Гаврилівна. – Колись люд у нашому маленькому селищі тут, на Київщині, був настільки високоморальним, що про таке й гадки не мав. А нині вже й не дивина, коли чуєш, як дівчата народжують від вітчимів, а пасинки ґвалтують матерів. Із жахом задумаєшся, чому ж деградує наше суспільство і до чого ми можемо дійти? Таке враження, що вертаємося назад, до кам’яного віку. Де наші споконвічні цнотливі перестороги, де віра і де любов поділися? Залишилася одна жіноча краса, та й ту хочуть понівечити й винищити.
* * *
Олексію «світить» довгострокове ув’язнення. Наразі триває суд, який і винесе справедливий вирок. Але й справді понівечену родину, розбиті на друзки ідеали дитячих душ нічим не воскресити. Сумно й гірко...