Гра без козирів

Нищівної поразки на цих виборах зазнали ліві, якщо вірити цифрам Центрвиборчкому. Ці цифри, попри всі дискусії й паралельні підрахунки, – єдині законні.

Цифри і результати

Хоч представники лівих сил й посіли третє (О.Мороз), четверте (П.Симоненко), п’яте (Н.Вітренко) та сьоме (О.Яковенко) місця, проте разом набрали лише 13 відсотків голосів. Для порівняння: у першому турі минулих президентських виборів П.Симоненко, О.Мороз і Н.Вітренко набрали разом понад 44 відсотки голосів, посівши відповідно друге, третє і четверте місця.

Лише Олександр Мороз упродовж уже трьох президентських кампаній зберігає третю сходинку. На президентських виборах 1994 року Мороз здобув 13%; на парламентських виборах 98-го, коли вперше запровадили голосування за партійними списками, СПУ у блоці з СелПУ здобула прихильність 8,5 % виборців і третє місце; натомість 2002 року Соцпартія пройшла до ВР з 6,8%, а на президентських виборах цього року О.Мороз «узяв» лише 5,8 %. Тобто за десять років СПУ втратила половину голосів.

Ще стрімкіше знижується рейтинг КПУ та її лідера. Цього року комуністи вперше поступилися соціалістам. А починали з 24,6% та першого місця на виборах до ВР у 1998 році. Хоч ще до того у них була найчисельніша фракція у ВР з обранців за мажоритарною системою, що діяла на виборах 1994 року. На президентських виборах 1999 року П.Симоненко здобув 22,2% у першому турі і 37,8% – у другому. Тоді він програв Л.Кучмі. Відтак через три роки і його партія з 19,9% поступилася першим місцем «Нашій Україні» на виборах до ВР. «Президентський» же рейтинг головного комуніста цього року знизився до 5%. Найпоказовішим є східний регіон: у колись «червоних» областях (Донецькій, Луганській), де комуністи ще наприкінці 90-х здобували 40 – 50%, нині П.Симоненко виборов лише 3 – 5 % (стільки ж, як «націоналіст» Ющенко!) Таким чином «падіння» П.Симоненка становить 33%, рейтинг знизився більш ніж у шість разів від другого туру попередніх президентських виборів.

Прогресивна соціалістична партія, як і її лідер Н.Вітренко, теж зазнала злету і падіння. На президентських виборах 1999 року Вітренко посіла четверте місце з майже 11% голосів, але на нинішніх «впала» на п’яте місце, отримавши у сім разів менше – півтора відсотка. У 1998 році ПСПУ на виборах до ВР подолала 4% бар’єр, але у 2002 році для проходження в парламент їй забракло менше відсотка.

Окрім соціалістів, які хоч і втратили рейтинг, зате зберегли третє місце і вперше випередили комуністів, успішними для себе можуть вважати нинішні вибори і члени Комуністичної партії робітників і селян. Ще молода партія стартувала на минулих парламентських виборах і набрала тоді 0,4%, посівши вісімнадцяте місце з тридцяти трьох. Нині ж її лідер О.Яковенко здобув удвічі більше голосів (0,8%), посівши сьоме місце. Цікаво, що в кількох західних областях він увійшов до першої п’ятірки: у Львівській посів п’яту сходинку, випередивши Н.Вітренко, в Івано-Франківській поділив четверте місце з П.Симоненком (обоє набрали по 0,6%), а на Закарпатті випередив і Вітренко, і Симоненка, поділивши третє місце з Морозом – обоє набрали по 2%.

Аналізи і висновки

Поширена думка, що лівий електорат, хоч би як цинічно це звучало, через свій вік відходить з цього світу, має якусь правду. Але не це є головним фактором поразки носіїв ідей, що колись панували на теренах України. Є приклад протилежний: ностальгічна абревіатура партії – КПРС – чи не єдине, що могло б привернути увагу певної категорії виборців, а, отже, й посприяти зростанню рейтингу її лідера О.Яковенка. Не впевнений, що істотну роль зіграло його місце в алфавітному списку кандидатів – між фаворитами Ющенком і Януковичем, через що дехто міг помилитися, проставляючи «хрестик». Бо віддали за нього голоси, схоже, таки справжні ленінці. Це підтверджують результати голосування передусім у західних регіонах: тут таких виборців мало, але вони не розпрощались з минулим, розчарувавшись, схоже, у бувалих комуністах-соціалістах. Яковенко теж не надто критикував владу, більше – Ющенка, тож його «опозиційність» не була переконливою. А ось різка антиющенківська, антизахідна його позиція, напевне, таки зіграла негативну роль щодо роздратованого «націоналізмом» яковенківського електорату Західної України.

Цікаво й інше: що більше ліві заявляють про свою опозицію до влади, то менше, схоже, їм вірять. Більш переконливим був таки Ющенко, і майже весь протестний електорат пішов за ним. Навіть так званий міжідеологічний морозівський електорат з центральної, а також північної та певною мірою південної України.

Скажете, хіба на сході нема протестного електорату, хіба майже 90% жителів Донбасу чи понад 50 відсотків жителів південних областей живуть так добре, що довіряють владі? Ні, тутешньому протестному електорату було найважче визначитись. Бо, окрім хліба насущного, їм перед виборами запропонували ще й російську мову й братерські зв’язки з Росією. Комуністи схожими заявами їх «пестять» уже давно, а ось Янукович пообіцяв уперше. Отож, на цих виборах у лівих відібрали всі козирі. Ющенко – «боротьбу з антинародною владою», опозиційність, Янукович – проросійські та антизахідні орієнтири, а Яковенко певною мірою, скажемо так, марксистсько-ленінські ідеали та ностальгію за радянською владою.

На роздоріжжі

Важкий крок чекає на лівих і напередодні другого туру виборів. Від його напряму залежить подальша їхня перспектива, передусім найближча – парламентські вибори  2006. ПСПУ на чолі з Вітренко, як відомо, вже зробила крок у бік Януковича, орієнтуючись у майбутньому на голоси сходу й півдня. О.Мороз пішов назустріч Ющенку, що логічно: його традиційний, здебільшого сільський електорат, цього року був з лідером «Нашої України». Очевидно, навіть не тому, що розчарувався у Морозі, а передусім орієнтувався на вагоміші за рейтингами шанси Ющенка. Найскладніше завдання постало перед П.Симоненком, крок у будь-якому напрямку, як у тій казці, віщував йому втрату прихильності симпатиків, якщо не опозиційної їх частини, то проросійської, чи навпаки. Тож він зупинився на тому, що є: закликав голосувати проти обох. Чи підкріпляться ці слова реальною поведінкою комуністів? Скоріше, ні. Але П.Симоненко після офіційно ухваленого рішення КПУ вже не відповідатиме за «самодіяльність» своїх соратників. Від Яковенка, вочевидь, можна чекати такого ж кроку, який зробила Вітренко. Але він буде дуже маленьким з огляду на його рейтинг.