Червоні ґрона горобини
Дивлячись на розлогі деревця горобини з тонкими гнучкими гілочками, якось не віриться, що із деревини деяких видів цієї рослини виготовляють вишукані меблі. Сплести з цих гілочок дитячу колиску, просторий кошик – це зрозуміло. А от виготовити з неї паркет? Виявляється, можна.
Деревина горобини за твердістю не поступається деревині червоного тису, американського ясена. Полірована, легко піддається обробці та набуває красивого і своєрідного полум’яного блиску.
Ще у давнину (а горобина відома з XVI століття) селяни помітили, що у посуді, виготовленому з горобини, добре зберігається масло, молоко. Вона, виявляється, не тільки міцна, а й містить велику кількість фітонцидів. Подрібненим листям горобини селяни пересипали картоплю, закладену в погріб на зберігання, що запобігало її передчасному проростанню і в’яненню. Також із листя виготовляли досить-таки стійку коричнево-чорну фарбу, а використовуючи дубильні речовини кори, дубили ними шкури. Лікували застуду настоями квіток, а мед з них мав лікувальні властивості.
За частотою використання в декоративних насадженнях горобина залишає далеко позаду багато інших порід дерев: цю рослину висаджують уздовж доріг, тротуарів, у скверах і парках.
Горобина – стійка рослина. Хоч корені її і містяться біля поверхні ґрунту, але від низьких температур у холодні зими дерево не дуже потерпає (щоправда, з часом, старіючи, зимостійкість його знижується). Та й сонячні опіки чи морозобоїни рідко коли дошкуляють. А зацвітаючи пізно (майже через тиждень після яблунь і груш), горобині вдається уникнути і весняних заморозків, хоча її квіти можуть витримувати і зниження температури до -2°С.
Інколи буває, що літо минає, а врожаю немає. Та це трапляється рідко – раз на 3 – 4 роки. Але, якщо створити сприятливі умови для рослини, то можна, як стверджують фахівці, отримувати і до 2 ц плодів з однієї рослини.
Коли довго стоїть засушлива погода, то зав’язь починає потроху осипатися, а та, що залишилася на дереві, – дрібна, із малим вмістом вітамінів. Рослина потерпає від нестачі вологи, адже основна маса її коріння міститься в поверхневому шарі ґрунту. Цю її властивість використовують, коли потрібно укріпити ґрунт на схилах.
Особливо потребують вологи протягом всієї вегетації сіянці горобини, у яких від порушення режиму поливання послаблюється ріст, а нерідко й передчасно опадає листя. Щоб набути потрібних розмірів, рослині вже необхідно не рік, а два роки.
Горобина потребує й доброго освітлення, хоча перисті листки не затінюють крони. У молодому віці вона ще сяк-так з цим мириться, а у дорослому за нестачі світла в неї затримується плодоношення. Ті ж ягоди, що зав’язалися, осипаються передчасно, від чого істотно знижується врожай, а в плодах порушується утворення пігменту. Знижується й вміст вітамінів та корисних речовин.
Садять горобину як навесні, так і восени – за 2-3 тижні до замерзання ґрунту. Але перед цим 2-3 роки засівають ділянки багаторічними травами. Розмножують цю рослину як вегетативно (плодоносити починає на 2-3 рік), так і насінням.
Цінна горобина передусім своїми ягодами. Щоправда, вони мають гіркувато-терпкий смак, та після перших осінніх заморозків стають солодшими. У них міститься велика кількість біологічно активних речовин, особливо вітаміну Р, каротину, цукру, мікроелементів.
Гіркий смак ягід, що спричинює моноглікозид сорбінової кислоти, можна легко усунути, піддавши їх термічній обробці. При цьому найвищий вміст вітамінів зберігається, якщо перед консервуванням плоди пробланшувати парою або у гарячій воді упродовж 4-5 хвилин. Крім того, існує кілька способів переробки ягід: це і заморожування, і квашення (як яблука), і приготування варення, повидла, соку, пюре. Можна просто перетерти горобину з цукром, зробити суміш з яблуками і грушами (1:1, 1:0,5). Висушивши плоди, їх можна змолоти на борошно аби завжди (взимку чи навесні) – приготувати компот, чай, кисіль. До того ж сушені плоди – чудовий закріплюючий і сечогінний засіб.