По трубах текло, але в рот не потрапило
Цього року Кабінет Міністрів України підготував проект закону України про загальнодержавну програму «Питна вода України», яка протягом 15 років (з 2004 до 2018) має поліпшити якість водопостачання в нашій державі.
Здавалось би: які проблеми з водою можуть бути в країні, через яку протікають понад 60 тисяч річок, серед яких один лише Дніпро здатен забезпечити водою 60 відсотків населення України, в якій чималі запаси підземних, артезіанських вод, зрештою, в якій помірно-континентальний клімат (за винятком Криму), що не пересушує землю настільки, аби вона потребувала постійного поливу. Проте проблеми існують, зумовлені вони передусім нераціональним використанням водних ресурсів і застарілою системою водопостачання.
Влітку збирають дощівку, взимку – розтоплюють сніг
Несподівані дані оприлюднила екологічна організація «Наш період»: у посушливі періоди на одного українця в рік припадає приблизно 1000 кубометрів придатної для пиття води. А за нормами, встановленими Європейською економічною комісією ООН, на одну людину має бути не менше, ніж 1700 кубометрів.
Водночас, хоч як це парадоксально, на добу міський житель України «статистично» використовує 320 літрів, тоді як мешканці великих міст Європи – 100-200 літрів. Як же так? Невже українця постійно мучить спрага, чи може він брудниться частіше і тому миється кілька разів на день? Виявляється, половина спожитої води… витікає у каналізацію. Причина цього – поламана сантехніка, прогнилі водопровідні труби і т. ін. Частина ж губиться на шляху до водопровідного крана, через застарілу систему водопостачання. Це близько 2 км3, що прирівнюється до річного стоку Південного Бугу.
За офіційними даними, торік питною водою було забезпечено лише 70 відсотків населення України. Чверть водопровідних очисних споруд, а це кожна п’ята насосна станція, та половина насосних агрегатів відпрацювали термін експлуатації. У аварійному стані перебуває третина водопровідних та каналізаційних мереж. У Києві, наприклад, потрібно негайно відремонтувати каналізаційні й очисні системи. Міська рада уже підготувала для Кабміну економічне обґрунтування на будівництво нового водозабору, нового головного столичного колектора і на реконструкцію Бортницької станції аерації.
У майже 1200 населених пунктів України воду привозять, проте є й такі, де її взагалі немає. Прикладом такого занепаду цивілізації можуть бути хутори Терезине-2 і Терезине-3, всього за п’ять кілометрів від Білої Церкви. Там люди бояться зими без снігу, бо тоді вони опиняться у безводній блокаді. Аж не віриться, що так близько від столиці може існувати така глухомань, проте її свідками нещодавно стали глядачі одного з українських телеканалів. Про дванадцять сімей, які живуть у цих хуторах, місцева влада, здається, просто забула. Вода – основна морока хуторян. Свердловина, що була на теренах військового містечка – уже давно не працює, а на нову треба майже 5 тисяч гривень. До води тут, щонайменше, 30 метрів. Селянам, які мають колодязі, відомо, що глибші ніхто копати не буде. А поки що влітку люди з цих хуторів збирають дощову воду, взимку розтоплюють сніг, а іноді, використовують воду… із калюж.
Якщо й очистять, то не дотече
Стандарти на питну воду і методи визначення якісних показників води в Україні давно застаріли.
На водоочисних станціях воду очищають хімікатами, що сприяє освітленню і знебарвленню. При цьому у воді залишається багато розчинених солей алюмінію.
Аби зекономити, а також через незначну мутність дніпровської води, воду частіше фільтрують шаром піску й дрібного антрациту і знезаражують за допомогою хлору – найстарішого і найдешевшого методу. Внаслідок цього вода додатково забруднюється хлором, хлороводнем і хлорорганікою, з’являється неприємний присмак і запах, жовтуватий колір. Тим часом, у багатьох країнах світу для знезаражування води застосовується озонування або ультрафіолетове опромінення. На жаль, у новій програмі конкретно про хлорування не сказано нічого.
Навіть, якщо воду ідеально очистити, вона неминуче знову забруднюється бактеріями, мікробами й іншими шкідливими речовинами, що містяться у водогінній мережі. Водопровідні труби не міняють десятиліттями, до того ж вони не мають антикорозійного покриття і з часом ржавіють. Протікаючи по трубах, вода насичується двовалентними іонами заліза, що на вигляд безбарвні, але шкідливі для здоров’я. На стінках труб живуть бактерії, грибки, цвіль, які знову заражають воду, що може викликати кишкові розлади, алергію. У старих будинках на стиках водопровідних труб використовуються свинцеві сплави, а свинець може потрапити у питну воду. Відомо, що свинець викликає порушення розумової діяльності, особливо у дітей.
Розв’язати проблему води багато міщан намагаються за допомогою бюветів, проте не кожен знає, що вода артезіанських свердловин містить бактерії і органічні речовини, які роблять її непридатною для тривалого зберігання. Наприклад, у набраній про запас воді – вже через 12 годин розмножуються бактерії, через 24 години вода вже токсична, а через 48 годин її можна спокійно вилити в унітаз.
Не менше помилок роблять любителі джерельної води. Вона тече з найближчих до поверхні водоносних шарів, а тому жодна з епідемстанцій не зможе дати гарантій якості цієї води: одного дня хімічний склад води може бути ідеальним, а наступного, коли випаде дощ, або поруч із джерелом витече бензин з автозаправки, вода вже може бути отруйною.
Отже, як бачимо, пересічному українцю не залишилося вибору, адже ні з кранів, ні з бюветів, ні з криниць вода не є цілком безпечною. Залишається сподіватися на державні органи влади, які нарешті звернули увагу на цю проблему і, можливо, зможуть її розв’язати.