2 листопада 2004 року, вiвторок №182 (17368) останнiй номер RSS
Головна ВИБІР КИЇВ УКРАЇНА ПОДРОБИЦІ СПОЖИВАЧ ВЕТЕРАНИ КУЛЬТУРА ГІСТЬ "ЯСК" ЖИТТЯ-БУТТЯ ПРАВО СПОРТ ДОБРИВЕЧІР

 ГІСТЬ "ЯСК"
02.11.2004

Золотий ювілей «Марічки»
Як нашу пісню виконали чехи, вона набула розголосу

Нинішня осінь – ювілейна для славнозвісної «Марічки», улюбленої та популярної у кількох поколінь пісні! Їй виповнюється – 50! Про історію її створення, шлях до слухачів та реалії сучасної української естради розповідає її автор, лауреат Державної премії України, поет Михайло Ткач.

«Існує близько 40 варіантів пісні»

– Так, справді, нині виповнюється 50 років, як я написав у 1954 році цей вірш. Тоді я навіть не думав, що це може бути пісня. Я взагалі не збирався писати пісню. Але, коли надрукував «Марічку» у газеті «Радянська Буковина», де тоді працював, то того ж року, восени, Степан Сабадаш поклав вірш на музику.

– А якою є історія пісні?

– Коли вірш з’явився у газеті, тодішній директор Будинку народної творчості Борис Павлович Кулініченко оголосив серед буковинських музикантів конкурс: хто напише кращу пісню на цей вірш. Нині в архівах існує близько 40 варіантів пісні «Марічка». Один з них навіть звучав свого часу по Всесоюзному радіо. Але то був не той, що згодом став найпопулярніший.

– Але саме він тривалий час звучав з Москви?

– Коли наша зі Степаном Сабадашем пісня стала популярною, то слухачі справді почали писати листи на радіо і замовляти її в концертах «Пісня на замовлення». Але варіант, який написав І.Міський, у Москві опинився випадково. Як виявилось, під час гастролей Буковинського ансамблю пісні й танцю, пан Міський залишив запис своєї пісні на всесоюзному радіо. Тому Москва весь час крутила по радіо саме цей варіант на замовлення слухачів. Я не можу сказати, що то була гірша пісня, але вона не стала такою народною, як та, що написав Степан Сабадаш. І як та набула найбільшої популярності.

«Епохою маршів і фанфар...»

– А хто був першим виконавцем «Марічки»?

– Попри те, що пісня звучала на вулицях, весіллях та на вечорах, зі сцени її ніхто не чув. Упродовж 5 років її не брали до репертуару ні професійні колективи, ні солісти, оскільки вона була заборонена художньою радою Чернівецької філармонії, члени якої вважали, що «Марічка» не та пісня, яка потрібна нашому народу. А перший секретар обкому партії на пленумі обкому комсомолу почав мене критикувати за те, що я пишу лірику, і почав схиляти мене писати інакше. Тоді я запитав у нього: «Може накажете, щоб я писав так, як пишуть передовицю газети «Правда»? У відповідь від тодішнього комуністичного лідера Я. Фесенка почув: «Саме так. Писати і справді треба, як передовицю «Правди», молодий чоловіче!» Уявіть собі, що означала така критика в ті часи і якими могли бути наслідки. Це була така епоха, яку я називаю епохою маршів і фанфар. І вона, ясна річ, не могла не позначитися на такому творі як «Марічка» і на мені як молодому поетові. А першими заспівали «Марічку» студенти університету. І вона відразу стала популярною. Пізніше Степан Сабадаш створив однойменний жіночий вокальний ансамбль, який був упродовж десятиліть чи ненайпопулярнішим колективом краю і представляв Буковину не тільки на столичній сцені, а й став постійним учасником передач Центрального телебачення та Всесоюзного радіо.

«Як «Марічку» заспівали чехи, вона набула широкого розголосу»

– Хто ж із професійних виконавців прорвав тенета заборони і дав пісні крила?

– Першим із солістів-виконавців записав «Марічку» Дмитро Гнатюк разом з Гуцульським ансамблем із Івано-Франківська. Хоча найбільше пісні прислужився військовий ансамбль пісні і танцю Чехословаччини, який приїхав в ті роки до Києва на презентацію виставки чеського скла. Степан Сабадаш тоді якось випадково зустрівся з керівником цього колективу і показав йому нашу пісню. Ансамбль за ніч вивчив твір і наступного дня виконав його на виставці народного господарства. Цей виступ чехів транслювався і був записаний українським радіо. Саме після того як чехи заспівали нашу пісню, вона набула широкого розголосу. Її співають донині. І ми відзначаємо золотий ювілей «Марічки».

– З огляду на всі складнощі, що виникали навколо цієї пісні, чи можна сказати, що ваш творчий шлях поета-пісняра почався із заборон?

– Так. У Чернівцях мене почали переслідувати. Я, власне, тому і поїхав з цього міста. Бо розумів, що тут мені солодко не буде ще й тому, що мене надрукувала десь там, за кордоном, українська газета, але я про те й не знав. Проте саме відтоді й почалося цькування. Спочатку я поїхав до Москви на навчання, а потім вже отаборився в Києві, бо мені не можна було сюди повертатися.

– Сьогодні вас вважають метром у пісенному мистецтві. Як ви оцінюєте ситуацію в культурі, зокрема в українській естраді?

– Мені пощастило, що всі мої пісні виконували відомі співаки: Дмитро Гнатюк, Микола Кондратюк, Олександр Таранець, Софія Ротару, Василь Зінкевич, Назарій Яремчук і багато-багато інших. А ще мені поталанило працювати з відомими композиторами: Ігорем Шамо, Платоном Майбородою, Олександром Білашем.

Що ж до сучасної української естради, то це питання надто складне. Вважаю, що нашій пісні нині заважає загалом бізнесове спрямування естради. Усі хочуть на пісні заробляти гроші, забуваючи про те, що митець покликаний творити для мистецтва, аби збагатити нашу пісенну культуру. Та на превеликий жаль, цього немає. І винні в цьому, на мій погляд, продюсери, які своєю ринковою орієнтацією і відповідно вимогами до виконавців загубили багатьох перспективних співаків і талановитих митців.

– Чи можете навести конкретні приклади?

– Візьмемо, хоча б для прикладу, нашу землячку Ані Лорак. Її продюсер Фальоса намагається зробити з неї якусь англомовну співачку, віддаючи перевагу музичному та голосовому звучанню, залишивши поза увагою зміст пісні. Тому у деяких українських піснях, що ввійшли до її репертуару, чуємо: «Ти мій, ти мій...» або «Поцілуй мене, приголуб» чи «Мрій про мене, мрій» – це ж не пісня! Так само заявила про себе на естраді й наша землячка Катя Бужинська. Через відсутність репертуару потерпає і Таїсія Повалій. У неї прекрасний, справді золотий голос України, але її продюсер і чоловік І. Ліхута спрямовує співачку на російськомовний репертуар. Маючи такі голоси в Україні, можна б було подарувати людям багато гарних пісень.

«Ринок негативно вплинув на естраду»

– Свій російськомовний чи англомовний репертуар виконавці, часом, пояснюють гастролями за межами України...

– Це все неправда! До Росії не треба везти російську пісню чи до Великої Британії – англійську, там своїх творів вистачає, навіть набагато кращих. Тому така налаштованість наших співаків – величезна помилка. І цю помилку свідомо повторюють наші продюсери. Треба везти свою пісню. І в цьому нас переконали гіркий урок виступу на «Євробаченні» нашого Олександра Пономарьова та цьогорічна перемога Руслани Лижичко. Держава витратила на Сашка такі величезні гроші, щоб він на конкурсі виконав англійською мовою пісню композитора з Ізраїлю. А де ж Україна? Адже він приїхав з України, яку й мав би представити світу! Гадаю, що тут доречним буде й приклад, коли Софія Ротару в Сопоті на Міжнародному конкурсі естрадної пісні заспівала пісню В. Івасюка українською мовою. Вона завоювала тоді не тільки нагороду, а й світове визнання. Італійська естрада не пішла шляхом американізації, а зберегла національну особливість в естрадній пісні. І коли співає А.Челентано чи Тото Кутуньо, то ви відчуваєте, що це співає італієць.

– Відсутність репертуару чи не основна біда?

– Це однозначно. Але важливо ще й те, хто пише ті пісні. Бо доводиться іноді чути: «Я люблю на повні груди...» або «Подаруй мені шлюб, не знімаючи одягу...» І таких «перлин» на сучасній естраді чимало. А головне – знаходяться гроші, щоб зняти на ці «шедеври» ще й кліпи. На превеликий жаль, цим хворіє вся наша естрада. Ринок дуже негативно вплинув на художній рівень естрадного мистецтва.

– І наостанок: щоб ви хотіли побажати читачам «Вечірнього Києва»?

– Хочу побажати, щоб їм і співалося, і кохалося. Але коли співатимуть, то щоб все-таки звертали увагу на зміст своїх пісень. hosting usa

Марія Вишневська




Статтi


Номери газети


Вакансiї


Контакти


Питання






© Вільна група "Як справи - Київ".

У разi використання матерiалiв сайту,
посилання на "Як справи - Київ" обов'язкове.