Лише малюк не смокче пива

Пиво переслідує нас буквально на кожному кроці, вдень і вночі. Не встигнеш уранці протерти очі й увімкнути телевізор, як з екрана на тебе нестримним потоком ллється пиво найрізноманітніших торгових марок: наше рідне українське, російське, німецьке..

Його смакують і літні люди, й молоді, і навіть підлітки – складається таке враження, що без пива не можна жити, як і без води. Телереклама – то ще півбіди, хоча вона робить свою справу вміло – спонукає до пляшки всіх і вся. Якщо на екрані подобається кухоль пива із Андрієм Шевченком, можна вимкнути телевізор, що я й роблю. Одначе й на вулиці, в метро, тролейбусі, у підземних переходах, біля найулюбленіших та наймасовіших місць відпочинку від нього не сховатися. Особливо бентежить те, що нинішня молодь, а надто ж – підлітки, старшокласники й навіть молодші – хизуючись, п’ють з горла розрекламований напій. Здається, що вони не уявляють своїх тусовок, зустрічей без цього атрибута.

– Колись ми йшли на побачення з квітами, – зауважив мій сусід-пенсіонер Микола Григорович, – нині у всіх парубків у руках замість букета пляшка. А погляньте-но, що діється на стадіонах під час футбольних матчів. Не можу втямити, чого приходять туди вболівальники: подивитися на гру, підтримати улюблену команду чи насьорбатися пива.

Коли чоловіки п’ють пиво – то не дивина. А нещодавно в парку я зустріла молоду маму, яка однією рукою штовхала візок з малюком, а в іншій тримала пиво. Ще день-другий, і дитятко протягне рученята, попросить: «Дай і мені».

Якби моя на те воля, я б заборонила усім без винятку пити пиво на людях, у громадських місцях. Нехай би кожен, хто має пристрасть до такого напою, насолоджувався ним у спеціальних закладах – ресторанах, барах. Скажете, не у кожного підлітка чи студента вистачить грошей, аби відвідати той же бар. Якщо так розмірковувати, то ми ніколи не навчимося культурі життя. І наші онуки, правнуки, як і ми будуть смоктати пиво з горла під першим -ліпшим парканом, справляти після того нужду бігтимуть до першого-ліпшого під’їзду, підворіття. Чому б не побудувати у такому разі стільки міні-барів, аби кожен пивоман міг би замовити собі кухлик напою й посидіти за столиком під парасолькою. Тоді б наші вулиці, парки та сквери почистішали б від тари. А так спотикаємося щокроку об пляшку чи бляшанку. Колись же треба звикати до порядку, культури. Адже якими ми є сьогодні, такими ж будуть наші діти та онуки завтра, бо ж вони те саме пиво вбирають у себе з молоком матері (таке, на превеликий жаль, теж трапляється).
Пити пиво треба красиво, а не вливати його в горлянку, як у діжку.