29 жовтня 2004 року, п'ятниця №180 (17366) останнiй номер RSS
Головна КИЇВ ЗВІДУСІЛЬ ПАМ’ЯТЬ ПОЛІТИКА РЕҐІОН МЕДМІСТЕЧКО САМОВИДЕЦЬ ЖИТТЯ-БУТТЯ ЗООСВІТ МУЗОН СПОРТ

 МЕДМІСТЕЧКО
29.10.2004

І слово, і пісня зцілюють
До госпіталю – по здоров’я

Від київської автобусної станції «Дарниця» щодня вирушає автобус із написом над кабіною водія: «Київ – Госпіталь». Серед його пасажирів завжди можна побачити ветеранів Великої Вітчизняної війни. Їдуть вони до того госпіталю «по здоров’я». Правда, назва кінцевого пункту вже застаріла. Тепер це Український державний медико-соціальний центр ветеранів війни.

Три світлі, ошатні п’ятиповерхові будівлі, з’єднані критими переходами, туляться до густого лісу, що тягнеться ген аж до Дніпра. У корпусах – двомісні та тримісні палати, затишні холи з м’якими меблями, телевізорами. І скрізь – сяюча чистота.

Сама територія – то великий фруктовий сад. Влітку, після лікувальних процедур, абрикосами, яблуками, сливами й грушами ласують всі, хто оздоровлюється в закладі. А найбільшою окрасою є стрімка головна алея, що веде до клубу. Обабіч неї височать стрункі красуні – блакитні ялини. Якийсь дотепник «охрестив» її Хрещатиком, бо надвечірні години нею полюбляють прогулюватися ветерани. Отож, природа, цілюще повітря, напоєне фітонцидами, пахощами різнотрав’я та квітів, що прикрашають подвір’я, доповнюють лікування.

Про існування Центру знає чимало колишніх звитяжців. Адже за час його функціонування тут безкоштовно поліпшили здоров’я кілька десятків тисяч ветеранів з Київської та багатьох інших областей України.

У наступному році медико-соціальний центр відзначатиме своє тридцятиріччя. Багато що змінилося за цей час. Тепер у його одинадцяти відділеннях можуть отримати повноцінне лікування всі, хто приїздить із путівками регіональних установ соціального захисту.

У Центрі працює понад 80 досвідчених лікарів – спеціалістів різних профілів медицини. Майже половина мають першу та другу професійну категорію. Серед них – завідувач першого кардіологічного відділення кандидат медичних наук Костянтин Пархоменко, завідувачка першого неврологічного відділення Галина Сірченко, ендокринолог Людмила Гайдаєнко, фізіотерапевт Тетяна Жужа, завідувачка клінічної лабораторії Руслана Буткевич. На жаль, назвати кожного немає змоги, хоч усі лікарі сумлінно виконують свою важливу і складну справу.

Як не згадати добрим словом помічниць лікарів, медичних сестер? Їх тут працює понад 250. Скільки розуміння й терпіння треба мати, аби спілкуватися з пацієнтами, яким на схилі літ випало жити в складний для країни період. Адже всі вони за життя набули різних хвороб та й багатьом даються взнаки буремні роки війни. А співчутливе слово, лагідна усмішка, тепло сердець медсестричок часом зараджують краще від новітніх медичних препаратів.

На озброєнні медиків, крім різноманітних піґулок, ін’єкцій – ще й новітня апаратура й приладдя: лазери, біотрони. Застосовують і лікувальні масажі, ванни, грязі, душі тощо.

Проте нехай не складається враження, що на «небосхилі» Центру ані хмаринки, що все тут робиться наче за змахом чарівної палички. Про справжній стан речей передусім знають директор цього великого і складного господарства Юрій Гріненко, його заступник Віктор Суленко, начальник медичної частини Андрій Пилипенко. Щодня їм доводиться розв’язувати великі й малі проблеми.

Та, як кажуть, світ не без добрих людей. Серед добродійників – Міністерство транспорту і зв’язку. За його допомоги обладнали сучасною апаратурою фізіотерапевтичне відділення, стоматологічний кабінет, поповнили кількома машинами автопарк тощо.

Однією із актуальних проблем стало нині харчування. Закладених у кошторис грошей не вистачає через подорожчання багатьох продуктів. Обнадіює лише те, що на наступний рік ці кошти мають зрости вдвічі. Недаремно ж народна мудрість гласить, що не хлібом єдиним живе людина. Попри скрути, до яких ветеранам не звикати, вони охоче відвідують концерти професійних акторів і аматорів, котрі частенько бувають у Центрі. І самі хвацько витанцьовують, забуваючи про роки, хвороби, коли у клубі влаштовують вечори відпочинку.

Але чи не найбільше людей збирає так звана «піснетерапія». Щовечора біля центрального входу або у вестибюлі збирається великий гурт шанувальників пісні. Дарма, що хтось з них від’їжджає, та прибувають інші – пісня не завмирає ні на день. Українські та російські народні, пісні воєнних літ змінюють одна одну, злітають у надвечірнє небо.

Вікторія ЗАВАЛИШИНА, член ради ветеранів Київської спілки журналістів України




29.10.2004   Рак молочної залози – не вирок.


29.10.2004   Наступ на малярію триває.


29.10.2004   Жінка рідкісного таланту.


29.10.2004   Чи схильні ви до цукрового діабету?.


29.10.2004   Застуда? Мобілізуй внутрішню оборону.


29.10.2004   «Дідусевий еліксир» оберігає від недуг.




Статтi


Номери газети


Вакансiї


Контакти


Питання






© Вільна група "Як справи - Київ".

У разi використання матерiалiв сайту,
посилання на "Як справи - Київ" обов'язкове.