Олександр Марич – persona non grata?
І ми могли б вести війну
Супроти тих, хто проти нас,
Адже ті, хто проти тих, хто проти нас,
Не долають тих без нас.
Віктор Цой
У середині жовтня, а точніше, 12 числа, в Україну не дозволили в’їхати раднику американської неурядової правозахисної організації «Freedom House», громадянину Сербії і Чорногорії Олександру Маричу. Як заявила директор програми «Громадська участь у виборах» «Freedom House» Аліна Інаєх – «…нам тільки сказали, що компетентні органи не пустять Олександра в Україну. І це все, що ми знаємо». Після кількох годин ізоляції, без можливості перемовин і телефонного контакту із соратниками Маричу купили квиток на перший же рейс до Будапешта й вислали з України.
Як це було
У Держприкордонслужбі стверджують, що радника «Freedom House» ніхто не затримував, а в країну його не впустили за дорученням СБУ. Уранці 13 жовтня Олександр Марич вилетів до Будапешта. МЗС і СБУ цей інцидент, який можна вважати вичерпаним, не коментують. По мобільному телефону він тільки встиг повідомити, що затриманий, а особисті речі і телефон вилучені. Для з’ясування причин затримання в аеропорт прибули представники посольства США й Агентства з міжнародного розвитку США (USAІD).
У телефонному інтерв’ю, яке в четвер, 14 жовтня, оприлюднила громадська організація «Знаю», Марич розповів, що 7 жовтня вилетів з Києва до Бєлграда. Там він брав участь у низці нарад з представниками міжнародного співтовариства, а 12 жовтня він повертався до Києва через той-таки Будапешт.
У «Борисполі» йому не пояснили причину, через яку його не впускають в Україну.
«Мене посадили за ґрати, де протримали дев’ять годин без можливості зв’язатися із зовнішнім світом», – стверджує радник «Freedom House», спростовуючи інформацію відділу зі зв’язків зі ЗМІ Державної прикордонної служби України про те, що Марич нібито провів ніч у залі чекання. «Уранці мене розбудили і вимагали гроші на квиток. Оскільки грошей я не мав і мені не дозволяли передзвонити друзям, які могли б привезти гроші, вони самі купили мені квиток», – розповів правозахисник, додавши, що з України його «відправили першим рейсом на Будапешт о 7.50 13 жовтня».
«Хочу ще раз нагадати, що до цього часу я неодноразово в’їжджав на територію України і виїжджав звідти, і ніколи не мав жодних проблем. За останні кілька місяців я приїжджав в Україну принаймні 10 разів», – сказав Олександр Марич.
* * *
Такі речі, як затримання на кордоні, а тим більше, вислання з країни (фактично депортація) просто так не відбуваються. Згідно з міжнародним правом, яке визнає й Україна, не впускати на територію країни можна тільки тих осіб, які раніше порушували закон тієї держави, її візовий режим, входять до так званого «чорного списку» небажаних осіб або ж підозрюються у зв’язках з міжнародними терористичними, кримінальними організаціями. У разі затримання особи, яка не підпадає під жоден з перелічених статусів, дії прикордонних служб вважаються протизаконними і навіть можуть призвести до ускладнення відносин з країною, громадянином якої є ця особа.
Тепер спробуємо з’ясувати, чи Олександр Марич заслуговував на те, як з ним повелися в аеропорту «Бориспіль».
Деякі сторінки біографії
Що то за організація така «Freedom House»? Ми покопалися в політичних довідниках, доступних для користувачів американських «не надсекретних» сайтів, і ось що з’ясували… «Freedom House» заснована 1941 року. Її діяльність спрямована на захист демократії і свободи у всьому світі (так принаймні пишуть). Вона працює в Україні близько десяти років. У липні «Freedom House» звернулася до Президента України Леоніда Кучми й уряду із закликом заборонити інструкції для ЗМІ щодо змісту і форм новин. Раніше «Freedom House» заявляла про погіршення ситуації з демократією в Україні.
Олександр Марич працює в організації з липня 2004-го. Він – консультант з питань інформування громадян щодо виборів. На запрошення «Freedom House» кілька разів прилітав в Україну. Свого часу входив до групи навчання сербського руху «Отпор!», яка відіграла активну роль під час усунення від влади Слободана Мілошевича в Югославії. Згодом його запросили попрацювати консультантом аналогічної «Отпору!» грузинської організації «Кмара», яка організовувала протести проти колишнього президента Грузії Едуарда Шеварднадзе.
«Кмара» вважається бойовою організацією. Недарма сам Марич, якось заявив, що «…грузини виявилися набагато кращими учнями, ніж українці і білоруси». Частина молодих грузинських опозиціонерів, які брали участь в акціях протестів проти президента Шеварднадзе, пройшла спеціальну підготовку за межами Грузії, а саме в Бєлграді. Про це повідомила німецька газета «Франкфуртер альгемайне». Згідно з зібраними нею відомостями, активістів опозиційного молодіжного руху «Кмара» навчали сербські колеги. Контакти між ними були встановлені в червні минулого року.
Якою конкретно була допомога активістів «Отпора!» грузинським опозиціонерам? Представник «Кмари» Георгій Канделакі розповів деякі подробиці про заняття в «спільній літній школі»: тричі організовувалися тренінги для активістів з організації дебатів і акцій. Крім того, давалися рекомендації на випадок арешту чи побиття поліцією.
Про джерела фінансування «Кмари», які, згідно з даними західної преси, підтримує Джордж Сорос, Георгій Канделакі сказав: «На початках ларі були тільки з кишень студентів. Потім з’явилися гроші із Заходу, але то був не тільки Фонд Сороса».
* * *
Усім відомо, що представники української влади неодноразово висловлювали побоювання з приводу реалізації в Україні «грузинського сценарію» зміни влади. Вони заявляли про намір рішуче протистояти таким спробам. Заборона в’їзду Марича до України дуже схожа на прояв такого протистояння, погодьтеся. Зрозуміло, що всім нам хочеться, аби за кілька днів на виборах усе відбулося тихо-мирно і обрали того, за кого голосуватимемо, без ексцесів і заворушень. Зрозуміло й те, що владі не дуже кортить ставати на прю з революціонерами, які ще нині опозиціонери. Тому й бореться вона з різними там заїжджими під’юджувачами.
Але ж для будь-якої боротьби є узаконені міжнародні правила. Якщо в людини віза, якщо судом не доведено її підривну діяльність на території України, то вислання її з країни – відвертий і навіть трохи дикий злочин. Якщо і з теоретично імовірними вітчизняними революціонерами так обходитимуться, тоді наш закон, як казав товариш Шарапов, не закон, а «кістєнь, так-так, кістєнь». Найпростіший висновок – аніж у паніці хапати Марича, позбавляти його права на правосуддя, демонструвати світу свою неотесану совковість, то, мабуть, краще було б підловити серба на гарячому, як це заведено в цивілізованих країнах, і висловити «заморським янкі» ноту протесту.