«Ширка» по-нашому
Торік органи Служби безпеки України ліквідували 39 каналів контрабанди наркотичних засобів. Припинили свою діяльність три підпільні нарколабораторії. З незаконного обігу вилучено значну кількість важких наркотиків. Скажімо, лише марихуани – понад 18 тонн. Розкрито понад тисячу злочинів, пов’язаних з незаконними наркотичними операціями.
Наводячи ці дані, начальник управління по боротьбі з міжнародним наркобізнесом СБУ А.Кожем’якін зазначив, що останніми роками наркоділки почали активніше використовувати нашу країну для контрабандного транзиту героїну африканського походження. Активізувалася і «північна гілка» наркотрафіка, кінцевим пунктом якої є Балкани. А 65 відсотків афганського героїну йде так званим шовковим шляхом – через Росію та Закавказзя. Ця активність підтримується сучасними можливостями зв’язку, зокрема й через мережу Інтернет.
Своя соломка, свої прекурсори
Однак наркоринок не стоїть на місці. Правоохоронці останнім часом натрапили на особливо шкідливе «зілля» – фентаніл, який є типовим наркотичним засобом (опоїдом). На відміну від героїну фентаніл може бути виготовлений безпосередньо поблизу місць збуту.
У червні цього року СБ у рамках міжнародної операції «Топаз», яку проводили під патронатом Міжнародного комітету по контролю за наркотиками, викрила діяльність підпільної лабораторії на території курортного Миргорода. Тут «народні умільці» виготовляли прекурсор – оцетний ангідрид. Технічне оснащення цієї лабораторії та наявність вузькоспеціальної літератури з хімії свідчать про високий рівень підготовки злочинців та про розмах справи.
– Наркоманія в нашій країні має свої особливості, – каже А.Кожем’якін. – У більшості країн вживання наркотиків – індивідуальне заняття. В Україні спостерігається груповий характер. До того ж, наркомани часто отримують «ширку» не за гроші, а як плату за певні послуги – часто-густо кримінальні. Приміром, у Києві лише минулого року наркомани та особи, що перебували у стані наркотичного сп’яніння, вчинили 1,3 тисячі злочинів.
Україна першою із країн СНД привела своє законодавство у сфері контролю за обігом наркотичних засобів у відповідність до вимог конвенцій ООН. У 2003 році постановою Кабінету міністрів затверджено «Програму реалізації державної політики у сфері боротьби з незаконним обігом наркотичних засобів, психотропних речовин та прекурсорів на 2003 – 2010 роки». Передбачено, що програму виконуватимуть у два етапи. На першому увагу буде зосереджено на поліпшенні та удосконаленні нормативно-правової бази, моніторингу поширення наркоманії, активізації міжнародної співпраці, формуванні міжвідомчого банку даних, розробці заходів превентивного характеру. Далі передбачено інтеграцію України в європейський інформаційний простір, реалізацію науково-технічних розробок, новітніх концепцій та методик лікування, подальшу протидію наркобізнесу. Нині Служба безпеки України працює із 50 партнерськими правоохоронними органами та спецслужбами інших країн.
Який висновок можна зробити? На думку керівника управління по боротьбі з міжнародним наркобізнесом, Україна попри все ще не перетворилася на значний ринок збуту важких наркотиків. Хоч як це парадоксально, але на заваді стала низька купівельна спроможність населення. Тому як на внутрішньому, так і на зовнішньому (через експорт) ринку домінує відома всім макова соломка. СБ вважає, що кримінальні структури, які діють в Україні, ще не розглядають наркобізнес як головне джерело доходів. Не відбулося, як вважають спеціалісти, і консолідації наркотичних сил. Численні наркоугруповання діють поодинці. Отож говорити про формування у нас власної наркомафії як системи усталених корумпованих зв’язків між кримінальними наркоугрупованнями та представниками органів державної влади та управління підстав нема.
Соціальна складова ще не склалася?
Цікава наразі вимальовується картина. З одного боку, можливо, ми насправді ще не наздогнали Америку чи Європу за рівнем споживання важких наркотиків – бідність допомогла. Але, як зазначали учасники всеукраїнських слухань «Антикорупційний вимір боротьби з наркобізнесом», що їх зорганізувала та провела нещодавно ВГО «Антикорупційний форум», проблема наркоманії в Україні існує реально. Більш того, ця проблема не сидить, так би мовити, під хатою, а швидко розвивається.
Ось кілька цифр. Щороку в Україні від наркотиків умирає понад 120 тисяч громадян, причому в репродуктивному, працездатному віці. Майже 80 відсотків наркозалежних не досягли і 30 років. Коментуючи ці дані, міністр праці та соціальної політики Михайло Папієв закликав до співпраці всіх, кому небайдужа доля наших дітей, майбутніх поколінь нашого суспільства. Наголошуючи, що наркоманія – це проблема соціальна, міністр водночас погодився, що його відомство лише наближається до розв’язання цієї проблеми, її соціальної складової.
Як свідчить досвід розвинутих країн, підвищення добробуту – ще не панацея. Навпаки, як уже мовилося вище, багатші країни стають заручниками саме важких наркотиків, які становлять головну ударну силу міжнародної наркомафії. Таким чином, відставання чи зволікання із заходами соціального характеру може призвести до втрати впливу на ситуацію. Нині, за даними заступника голови Державного департаменту України із виконання покарань, у тюрмах за незаконний обіг наркотиків перебуває понад 12 тисяч ув’язнених. Це люди, які вже пройшли весь цикл наркотичного впливу – від вживання примітивної «ширки» до участі у різних операціях перевезення героїну чи іншого зілля. Як повідомив на слуханнях заступник начальника відділу прикордонного контролю Держкомкордону України М. Куніцин, майже 90 відсотків затриманих наркокур’єрів не працюють. Ця «робота» для них – основне джерело існування.
Метадонова спокуса
То як розв’язати проблему наркоманії? Питання не риторичне, якщо взяти до уваги, що тільки в столиці над цим працюють сотні, а то й тисячі спеціалістів різного профілю – від звичайного нарколога до законспірованого правоохоронця, який діє в середовищі незаконного наркообігу.
– Ми поставили за мету налагодити саме профілактичну роботу в школах та інших навчальних закладах Києва та регіонів України, – розповідає голова правління Всеукраїнського батьківського комітету по боротьбі з наркотиками А.Гевлич. – Нині під егідою комітету фун-кціонує понад 25 реабіліта-ційних центрів. Як приклад, у Миронівському районі на Київщині створено «з нуля» реабілітаційний центр, який працює за технологією групової терапії. Щомісяця близько 300 осіб дістає консультації в регіональних представництвах комітету.
На думку А.Гевлича, серце української наркоманії – саме в тих інституціях, на які суспільство поклало обов’язки із розв’язання цієї проблеми. Наприклад, наркологи хоча й докладають зусиль, аби перемогти наркоманію, але заздалегідь знають, що нічого не вийде. Скільки сімей покладало надії на те, що їм допоможуть, натомість тільки витягування грошей. Якщо взяти правоохоронців, то суспільна думка не раз акцентувала на тому, що саме спецслужби часто-густо прикривають наркобізнес. За словами голови ВГО «Антикорупційний форум» народного депутата Г.Самофалова, нині у судових інстанціях перебуває 26 кримінальних справ, порушених проти працівників міліції за сприяння нелегальному обігу наркотиків.
Є чимало запитань і до медиків, з подачі яких 4 березня 2004 року Кабмін прийняв постанову № 264, якою дано старт легальному застосуванню в нашій країні метадону як замінника наркотиків.
Всеукраїнський батьківський комітет звертався з відкритим листом до керівництва міністерства охорони здоров’я з вимогою скасувати цю постанову, яка заганяє розв’язання наркотичної проблеми у глухий кут. Підтримує батьківську турботу про молоде покоління і Асоціація психіатрів України в особі правозахисника, виконавчого секретаря асоціації С.Глузмана. «Трагедія чекає ту країну, де тема метадону важливіша, ніж вся антинаркотична стратегія взагалі», – таку думку висловив він на всеукраїнських слуханнях «Антикорупційний вимір боротьби з наркобізнесом». І це, мабуть, так, бо до метадону звикають, як і до звичайного наркотика. Замінник не звільняє людину від залежності, а, навпаки, штовхає її далі у глибоку прірву. Ті, які нині так настирливо лобіюють цей препарат, не дають відповіді на головне запитання: а що буде далі? Невже Україна приречена жити у цілковитій залежності від того, чи надійде з-за кордону метадон?
Начальник управління Комітету по контролю за наркотиками при Міністерстві охорони здоров’я В.Дурава висловився проти замінника. «Висновок нашого комітету, – наголосив він, – однозначний. Враховуючи якості препарату та наш менталітет, не можна допустити впровадження в Україні метадонової програми».
За деревами і лісу не видно
На слуханнях було висловлено чимало цікавих думок щодо того, яким чином вплинути на підпільний наркобізнес. Скажімо, старший науковий співробітник Міжвідомчого науково-дослідного центру Координаційного комітету по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю при Президентові України І.Смірнова висловилась за прийняття нової редакції закону «Про боротьбу з корупцією». Чому?
Бо нині наркодіяльність кваліфікується як злочин, за який передбачено кримінальну відповідальність, а доведене корупційне діяння держслужбовця передбачає лише адміністративну відповідальність. Водночас, за кордоном передусім оцінюють обсяг конфіскації майна, яке здобуте злочинним шляхом, – грошей, нерухомості, матеріальних цінностей. Не менше уваги приділяється відстежуванню відмивання брудних грошей, які мають наркотичний присмак. Тобто людина, яка живе за рахунок наркобізнесу, весь час перебуває під загрозою не лише ув’язнення, а й того, що в неї відберуть все, здобуте злочинними діяннями.
Вітчизняна практика орієнтована зовсім на інше. На першому місці – кількісні показники. От піймали два десятки наркокур’єрів – це добре. А якщо лише тьох – це погано. Водночас не кур’єри є збирачами злочинних багатств. На жаль, наше суспільство, заколисане інформацією про «відсутність наркомафії», не звертає уваги на значні накопичення, які з’являються у певних осіб чи то у вигляді дорогих авто, чи то вілли на березі моря... А тим часом все це – чиїсь сльози та невгамовний біль за втраченими сином чи донькою. І коли перший заступник міністра у справах сім’ї, дітей та молоді І.Пекарев говорив про роботу із ресоціалізації наркозалежної молоді, створення центрів військово-патріотичного виховання тощо, водночас було радісно і сумно. Бо «ширка» по-нашому – це все одно «ширка». І хоч би якими були низькими дані про наркобізнес та відсутність наркомафії, тисячі молодих людей і нині «сидять на голці». І це факт незаперечний.