Олександр ОмельЧенко: «Дбатимемо й про ветеранів, і про вдів»
Напередодні 60-річчя визволення України від німецько-фашистських загарбників Київський міський голова Олександр Омельченко зустрівся з ветеранами. Можливо, дехто з присутніх у залі «Київпроекту», чекав від столичного мера виступу як кандидата в президенти України. А Олександр Олександрович навпаки – говорив із старшими товаришами про міські справи. Ветерани почули про те, що програму «Турбота» буде перевиконано. До кінця року ще тричі пенсіонери та ветерани отримають по 30 гривень. Місто до нового врожаю гарантовано матиме найдешевший в Україні хліб. Уже тепер у столиці створено тримісячний запас зерна і борошна. Цього року буде завершено заміну всіх газових плит і колонок, завершено телефонізацію всіх сіл міста.
Стрімко розвивається у Києві транспорт. У майбутньому з’явиться 9 транспортних вузлів – таких, як «Видубичі» і «Сирець».
28 травня наступного року буде відкрито дві станції метрополітену – «Вирлиця» та «Харківська площа». За три роки побудують п’ять станцій від Либідської площі до Національного виставкового центру і з’явиться нова лінія метро – Подільсько-Воскресенська.
Місто будує нові дороги. Після реконструкції проспектів Возз’єднання та Гагаріна тролейбус з’єднає станцію метро «Лісова» та колишню ВДНГ. На Московській площі з’явиться нова розв’язка.
– Київ із оптимізмом крокує в майбутнє. Песимізму в нас нема, – завершив свій виступ Олександр Омельченко.
Зустріч добігала кінця, багато хто з ветеранів війни поспішав на репетицію параду. Але відпускати Олександра Омельченка вони не хотіли. Тож почали подавати десятки записок із запитаннями. Міський голова зазначив, що жодне не залишиться без відповіді, й зачитав уголос кілька записок:
– Чи буде тролейбус на масиві Новобіличі?
– Так. Наступного року плануємо прокласти в Києві понад 20 кілометрів тролейбусних ліній. І не треба засмучуватися, що замінюємо трамвай. Так, ми звикли до нього. Але якби він був таким, як у Брюсселі, Відні, Страсбурзі. Там рейку закладено в асфальт і цими коліями їздять машини. У нас же самі знаєте, які трамвайні колії. Поміняти їх неможливо, бо доведеться міняти й ходову частину трамваїв. Це сотні мільйонів гривень! Запитайте людей, які живуть уздовж трамвайних ліній й чують стукіт і грюкіт. Вони раді, коли тут підуть тролейбуси. Тому трамвайне депо на вулиці Горького переведемо на Микільську Борщагівку, бо трамвай йде звідти до вокзалу. Депо на Лук’янівці – до депо імені Красіна, тролейбусне депо з Червоноармійської – на Теремки. Тож у центрі трамваї не ходитимуть. Залишимо їх у Дарниці, на найближчі п’ять років, доки не пустимо метрополітен на Троєщину. У нас уже затверджено проект замість швидкісного трамвая – метрополітен, тільки не підземний, а наземний. Безшумний, зручний і в кілька разів дешевший.
– Чому, коли говорять про інвалідів війни, забувають про солдатських вдів?
– Я згоден із вами. Найображеніша жіноча доля – вдовина. Це трагедія – бути вдовою. Я на все життя запам’ятав, і з горем згадую, як, коли ще був молодим, не міг зрозуміти моєї матері. Батько мій по війні рано помер. Якось я приїхав на канікули додому, а мати мені каже: «Синку, як би ти подивився, коли у нас у дворі господар з’явився б?» Я не зрозумів тоді, про що вона каже. І сказав: «Мамо, я не зможу сидіти за одним столом з чужою людиною, де я сиджу замість батька». Потім пішов до армії, виріс. А мати так ніколи і не вийшла заміж. Отакий гріх я по молодості взяв на себе.
– Нічого нема болючішого, коли жінка залишилася сама, – продовжив Олександр Олександрович. – Ми трохи допомагаємо ветеранам, а вдови, справді, потребують уваги. На наступний рік введемо окремий пункт до програми «Турбота». Там є в нас інваліди війни, Чорнобиля, дитинства, сироти. Виділимо окремим рядком і самотніх вдів...