Козацький скарб родини Павленків

«Земний уклін рослини дивосвіту...» Ці рядки свого часу написав відомий в Україні травознай і письменник Леонід Павленко. Він був одним із тих, кому випала доля воскрешати з руїн понівечене мистецтво народної медицини. І не лише відроджувати його, а й захищати. Здебільшого – своїм неперевершеним хистом лікування тисяч людей. А часто – ціною свого здоров’я і спокою рідних та близьких.

Чим пахне літо?

У дитячих спогадах сина Леоніда Павленка – Олександра – завжди літо. Бо саме тієї пори в їхній хаті духм’яніло цілюще зело.

Його додавали у купіль дитини. З нього готували чай – мабуть тому Олександр рідко бачив тітоньок у білих халатах – ріс дужим хлопчиком.

З самого малечку ходив з батьком до лісу, в поле, де разом збирали трави. А тому навчився розрізняти їх раніше, ніж читати. І легенди батькові про калину, лілею і троянду вивчив напам’ять раніше, аніж дізнався про них із книг. Дитяча уява вихоплювала з тих легенд переможну ходу добра по світу і переносила її до рідного двору, завжди переповненого людьми. Їхні очі, вдячні і радісні, були предметом найбільшої гордості хлопчика за татуся, який так багато вміє і може. Тільки ніяк не міг втямити малий, чому батько приходить сумний і пригнічений від якихось «партократів» і чому каже, що вони вкорочують йому життя і роблять зле людям.

Зрозумів лише тоді, коли одного літнього ранку побачив на подвір’ї   вогнище, в якому горіли зібрані ним і татом лікарські рослини. Сльози на батькових щоках були ряснішими за ранкову росу. З того дня його сивина поряснішала. А Олександр зрозумів, що літо пахне не лише настоєм трав, а й зловісним димом. Десь у тому диму сховалося його дитинство, а від вогню разом з росами зникли наївні мрії.

Відтоді Олександр твердо знав, що продовжить справу батька, який теж наполягав, щоб син пішов стежкою, протоптаною від діда-прадіда. Розповіді про славний родовід Матяшів-Павленків вразив Олександра більше, аніж батькові легенди.

Виявилося, що прапрадід Олександра, який добре знався на травах, лікував козаків Запорізької Січі. А козаки, звісно, абикого до ран своїх не підпускали. Потім у їхніх династіях з’явилися земські лікарі, котрі додали до розуміння таємниць рослин знання цілісного світу людини. Стародавні рецепти перевірялися на практиці впродовж кількох століть, відшліфовувалися  і відмежовувалися від випадкового. І вже батько Олександра, Леонід Павленко, біолог за фахом, огранив цей дорогоцінний скарб науковим підходом до складання рецептури багатокомпонентних сумішей трав і розумінням їх впливу на організм людини.

Від батька до сина разом з традиціями траволікування передалися заповіді того, як зберегти честь роду, як служити людям, як навчити хворого жити за законами природи.

Універсальні ліки – то ліки індивідуальні

«Вчися бачити людину. Пам’ятай, що саме ти відповідаєш за неї, а не прилад, який встановлює діагноз», – так вчив Олександра батько. І  він справді міг означити хворобу людини за її зовнішнім виглядом, кольором обличчя, частотою пульсу, навіть за запахом поту. Олександр, як і його дружина Ольга обоє за фахом лікарі і нині практикують у галузі фітотерапії. Вони навчені перевіряти власні припущення на сучасній діагностичній апаратурі. Але досвід, що прийшов з часом, таки доводить правдивість слів батька: скільки людей, стільки і хвороб, стільки й ліків від них. Сьогодні вони і на аптечних поличках (як «швидка» допомога, від якої відмовлятися нерозумно) і «під ногами» (на жаль, ми звертаємося до фітотерапії вже тоді, коли всі засоби випробувані, а результату – жодного), і всередині нас (навчити людину бути здоровою – найважче і найголовніше завдання лікаря). Отож, кожен обирає свій метод зцілення. Хтось сподівається на «магічну кулю», яка здебільшого «влучає» в наслідки, а не у причини хвороби. Той чинить мудро, хто шукає причину недуги. Саме так лікували наші предки.

 – Я  намагаюся не відступати від родинних традицій, – говорить Олександр Павленко. – Тим більше, що суміші, які застосовував батько, багатокомпонентні. Скажімо, протягом базового курсу лікування (3 місяці) хворому призначаю три суміші, які містять 92 види трав. Перша суміш регулює роботу нервової й імунної систем (це обов’язковий напрям лікування будь-якої недуги). Дві наступні – специфічні, вони призначаються з урахуванням основної та сукупних хвороб пацієнта. Здавалося б, нині науці відомо про рослини, про їхні властивості майже все. Бери і користуйся. Та річ не лише в цьому. Головне – поєднати ці властивості так, щоб вони максимально вплинули на організм, всебічно його захистили, розбудили в ньому здорові сили і знищили те, що заважає нормально працювати. Як доповнити дію одного препарату іншим? Які комбінації найефективніші? Які суміші враховують індивідуальність хворого і причини його недуги? Саме над цим доводиться найчастіше міркувати. Бо універсальних ліків ніколи не було і не буде. Як і лікарів. Мені, приміром, успішно вдається допомагати людям, які потерпають від гастроентерологічних порушень, хвороб нирок, мають порушення серцево-судинної системи, печінки, жовчного міхура. Зрештою, з такими скаргами і звертається більшість пацієнтів (саме ці розлади найчастіше стають причиною виникнення багатьох інших хвороб). Раніше, пам’ятаю, це були люди, яким виповнилося щонайменше 40-45 років. Нині контингент хворих, на жаль, набагато помолодшав. Даються взнаки й несприятлива екологія, й емоційні перевантаження, й обтяжена спадковість.

Здоров’я... авансом

Фітотерапевтичний курс лікування – це своєрідний аванс на кілька років життя без хвороб. А далі справу лікаря може продовжити чи загубити пацієнт. Усе залежить від того, як ставитиметься він до свого здоров’я. У лікаря – свої хитрощі, як зробити лікування максимально ефективним. Скажімо, Олександр Павленко радить розпочати лікування травами з початком посту. Вимагає дисципліни у вживанні ліків, стверджує, що фітотерапевтичне лікування – не спринтерський біг, а марафонська дистанція. Якщо ж вона позаду і ви почуваєтесь дужим і впевненим, – не вбивайте себе заздрістю, невдоволенням, недоброзичливістю.

Не копайте собі яму ложкою за обіднім столом, – адже «золоте» правило харчування таке: «Що простіша їжа, то довше життя».

Не відкладайте увагу до себе на завтра, коли, начебто,  всі клопоти залишаються позаду, столи вгинатимуться, а стіни виблискуватимуть золотом. Цього не буде ні завтра, ні післязавтра, якщо не буде здоров’я. «Здоров’я – це ще не все, але все інше без нього – ніщо». Це також просте, але розумне правило.

Зупиніться в шаленому темпі сьогодення – зазирніть у свій внутрішній світ. Вдихніть п’янкі пахощі квітів, знайомих з  дитинства і зрозумійте, що життя аж ніяк не проти, а навпаки – за нас.