Ледь-ледь не рахується
«Динамо» так і не дотисло підстаркуватих «королів»
«РЕАЛ» (Мадрид, Іспанія) – «ДИНАМО» (Київ, Україна) – 1:0 (Оуен, 35). Касильяс, Сальгадо, Павон, Ельгера, Карлос, Зидан, Рауль, Фігу (Соларі, 29), Гуті, Рональдо (Морієнтес, 80), Оуен (Селадес, 65), тренер Ремон – Шовковський, Гіоане (Пеєв, 86), Саблич, Гавранчич, Родольфо, Каддурі, Юссуф, Гусєв (Чернат, 64), Ринкон (Белькевич, 76), Шацьких, Клебер, тренер Сабо. Арбітр Вессьє (Франція). 60000 глядачів.
Імена, як відомо, в футбол не грають. Навіть найгучніші й оздоблені відблиском особистого «Золотого м’яча». Нинішні «реалісти», як і передбачалося, далекі від оптимального рівня функціональної готовності. Зидан із партнерами вже не такі завзяті та моторні, як два-три роки тому. Проте майстерність, на відміну від швидкості, не пропадає і в солідному віці. А майстерність у футболістів «королівського» клубу насправді бездоганна. Либонь, саме з цієї причини «Реал» поставив на перший тайм, і таки досяг свого. Рідкісна груба помилка динамівців обернулася маленьким футбольним шедевром, увінчав який влучний «постріл» Оуена. Та сталося це вже після того, як одного з «недоторканих» – тихохідного Фігу – замінив значно мобільніший Соларі. Саме він і спромігся на кілька подач з флангу, що загострили ситуацію в зоні Шовковського, бо «штатних» крайніх – Роберто Карлоса та Сальгадо насамперед – на флангові прориви так і не стачило. Утім, навіть за відчутних обмежень, зумовлених усвідомленням недостатньої фізичної спроможності та витривалості, господарі знайшли спосіб уникнути пресингових лещат українського чемпіона. Мадридці зіграли, на перший погляд, просто, та ця простота тотожна геніальності: всі гравці наступу – не один або два, а саме всі – злагоджено відходили глибоко назад і, користуючись вишуканим володінням м’яча та штучно створеною чисельною перевагою, вміло маневрували, шукаючи шляхи до динамівських воріт. І, якби не віртуозна гра нашого капітана на останньому рубежі та вибіркова прихильність фортуни, план «Реала» таки спрацював би сповна. На щастя, Шовковський був бездоганним, а коли й цього виявилося замало, виручила бічна стійка, прийнявши на себе «постріл» геніального Зидана… «Динамо» протиставило суперникові раціональну організацію гри, що звело до мінімуму його величезну перевагу в класі й надало гостям змогу самим шукати талану в стрімких контратаках. Але в діях киян чогось особливого також не простежувалося: персональна опіка лідерів опонента чергувалась із зонною, причому «персональники», як правило, відпрацьовували ігровий епізод до кінця, проте спеціально по всьому полю за своїм візаві не ганялися. Комбінованою була й гра на флангах: справа, де варто було остерігатися рейдів Роберто Карлоса, взаємодіяли Гусєв і Гіоане, а зліва повноправно господарював Каддурі. Родольфо і Юссуф, наглядаючи за Зиданом і Раулем, обернулися на своєрідний живий щит на підступах до свого штрафного майданчика, проте за зміни ігрової ситуації, щойно «шкіряний» опинявся в ногах когось із динамівців, саме «руйнівники» ставали тятивою лука, що розпрямлявся. Насправді просто, проте й неабияк ефективно: Клебер і Шацьких, яких активно підтримував ще й Ринкон, отримали стільки нагод для прориву й завершального удару, скільки в динамівців не було, напевно, в жодному з минулорічних гостьових матчів у Лізі чемпіонів. Інша річ, що реалізувати їх «блакитно-білі» так і не змогли: то Касильяс демонстрував блискавичну реакцію, як в епізоді з Гавранчичем під завісу першого тайму, то нашим очевидно бракувало майстерності, як у випадку з Гіоане, який не влучив як слід по м’ячу за десять кроків од воріт… У середині другого тайму, коли злива стала немилосердною, а газон надмірно слизьким, іспанці притулилися до володінь Касильяса в надії утримати переможний рахунок. Але стомилися й кияни, а трійка «свіжих» на чолі з винятково майстерним, однак аж надто тихохідним Белькевичем додати конче потрібної потужності наступові гостей не змогла. Дотиснути підстаркуватих «королів», які вже благали футбольного бога лише про одне – відбитися і тільки, могла поява в атакувальних лавах «блакитно-білих» прудконогого «спринтера». Та Верпаковськис, єдиний динамівець, що володіє такими якостями, спостерігав за перебігом подій з трибуни, нахапавшись у попередніх матчах надміру штрафних карток… Усвідомлювати, що ми ледь-ледь не виграли в іменитого «Реала» на славетному «Сантьяго Бернабеу», прикро подвійно, бо ледь-ледь у футболі, як відомо, не рахується.