Син України
Я симпатизую багатьом політикам, але насамперед хотів би сказати добрі слова про столичного голову, по-справжньому народного мера Олександра Олександровича Омельченка. Подивіться на наш Київ! Якби вся Україна була такою, ми б давно вже були у Європі не лише географічно, а й фактично! І це безсумнівно заслуга нашої міської влади на чолі з Олександром Омельченком.
Зауважте: досягнуто цього навіть за умови, що над міським головою стоять сотні й сотні вищих чиновників, які вносять свої перепони під час вирішення того чи іншого питання. Але попри все Олександр Олександрович робить свою справу, за яку я б назвав його величним словом Зодчий. Тобто будівничий. Хоча він і за фахом будівельник, але тут маю на увазі його творче начало. Саме слово Зодчий, на мій погляд, найбільше підходить для характеристики його діяльності на посаді міського голови.
Багатьом нашим митцям руку допомоги у проведенні концертів, виступів, у організації творчих звітів подав саме Київський міський голова. Це можуть підтвердити й Іван Попович, і Світлана та Віталій Білоножки, Ніна Матвієнко і Раїса Кириченко, багато інших українських виконавців. А молоді, та вже добре знані артисти Інеш і Павло Мрежук – нині заслужені артисти України – справедливо називають Олександра Олександровича своїм хрещеним батьком у творчій біографії. Можу сказати й про себе: кожен мій концерт проходив за підтримки міської влади і безпосередньо під патронатом Київського голови. Згадаю хоча б по-справжньому вікопомні концерти «Хай святиться ім’я твоє, або 10 Господніх заповідей», які двічі пройшли в Національному палаці «Україна» при переповненому залі. Люди виходили з них облагородженими, очищеними, духовно збагаченими.
Був у нас фестиваль «Пісенний вернісаж». Його незмінний режисер, незабутній Борис Георгійович Шарварко, завжди у відповідь на запитання, чи відбудеться фестиваль наступного року, казав: «Якщо Олександр Омельченко підтримає, – значить буде». І жодного випадку не трапилося, щоб фестиваль, який народив надзвичайно багато нових виконавців, нині відомих не лише в нашій державі, не відбувся. Бо міський голова завжди подавав йому руку допомоги. А грандіозне пісенне дійство «Пісенний олімп»! Саме на ньому вперше прозвучала й пісня «Єдність», яку прекрасно виконав Павло Мрежук.
Мені приємно, що на одному з цих фестивалів саме з рук Олександра Омельченка я отримав відзнаку кращого поета-пісняра. А згодом – найвищу столичну нагороду «Знак пошани». Пишаюся цим не лише тому, що помітили мою працю, мою творчість, а через те, що ці нагороди мені вручив чоловік, якого глибоко шаную. Шаную за те, що поєднує в собі правду й силу. Бо у нас нині, на жаль, частіше виходить: там, де є правда, немає сили і навпаки. Тому моя совість чиста, коли підтримую Олександра Олександровича. Він людина і слова, і діла. Мене ця його риса особливо тішить.
Пишаюся я Омельченком ще й тому, що ми певною мірою з ним земляки. Хоча він народився на Вінниччині, але і його прихистила житомирська земля. Там жила його мама Павлина Яківна. Там, у Карабачині, вона й похована. Я теж із житомирських країв. Могила і моєї мами на тій благословенній землі. Такі риси характеру, як благородство, чоловіча наполегливість, бажання сповна віддати себе добрій справі, з давніх-давен притаманні нашому народові. І в Олександра Олександровича вони вкорінилися з дитинства, яке, як і моє, пройшло на Житомирщині.
Олександр Олександрович дуже толерантний і легко йде на контакт із митцями, спортсменами, усіма творчими людьми. Всі знають про його дружні стосунки з українськими боксерами братами Кличками. А як він щиро підтримує молодих талановитих митців! Цього року за сприяння Київського міського голови видано новий аудіоальбом «Київ і кияни». Пісні для нього записали Іво Бобул, Ніна Шестакова, Надія Шестак, Павло Мрежук, Ольга Макаренко, Лілія Остапенко та інші відомі виконавці.
Тому на останніх виборах міського голови у 2002 році, будемо відвертими, – у нелегкий час, коли проти Омельченка встали потужні сили, – багато митців виступили на його підтримку. Серед нас були Анатолій Паламаренко, квартет «Явір», Ніна Матвієнко, Надія Шестак, Ніла Крюкова та багато інших. Ми тоді навіть разом звернулися до киян із великим листом. І восени минулого року, коли постало питання нібито про віковий ценз, велика група провідних митців висловили впевненість, що такий патріот і будівничий як Олександр Омельченко, обраний людьми, а не призначений, не повинен підпадати під будь-які обмеження місяцями чи роками. Він має працювати доти, доки народ йому довірятиме!
Хоча я повів мову про сферу, до якої маю безпосередню причетність, – організація концертів, література, пісенне мистецтво, – але і я, і всі кияни є свідками того, як культура в столиці стрімко розвивається в різних напрямах. Візьміть образотворче й монументальне мистецтво. Скільки цікавих пам’ятників з’явилося в останні роки в Києві! Відтворено комплекс Михайлівського Золотоверхого монастиря, церкви Богородиці Пирогощої та Різдва Христового на Подолі, реконструйовано та реставровано багато пам’яток архітектури не лише в столиці. Приміром, за сприяння столичної влади й особисто Олександра Омельченка фактично постав із руїн собор Святого Володимира у національному заповіднику «Херсонес Таврійський» у Севастополі, завершується спорудження козацького храму у Берестечку на Волині.
Значну підтримку міського голови та його команди має й театральне мистецтво. Цього року створено новий театрально-видовищний заклад – «Київська мала опера».
Значними подіями в театральному житті міста стали й відкриття відреставрованого приміщення Майстерні театрального мистецтва «Сузір’я», першої черги Театру на Подолі, Нового драматичного театру на Печерську. Вперше за 100 років у столиці розпочато будівництво нового приміщення театру ляльок. Лише цього року з міського бюджету профінансовано два десятки нових театрально-концертних постановок.
Не доводилося чути в інших містах України про спеціальну комплексну програму розвитку культури. А в Києві така є! За сприяння міської влади видано багато словників, чудові книги про Матір, про відомих жінок, про вчених, які прославили столицю України на весь світ. Київ озивається до гостей рідною українською мовою. Це стосується реклами, метрополітену, різних написів і музичного оформлення святкового Хрещатика. І це теж заслуга нашого Олександра Олександровича.
Одне слово, все достойне й талановите у Києві підтримується. І за всім цим стоїть наш столичний голова. Щиро дивуюся його невтомній енергії та організаторському таланту. Такий політик потрібен не лише Києву. Олександр Омельченко потрібен всій Україні. І мені б дуже хотілося, аби нашою державою керувала людина, яка знає потреби народу, відчуває їх, бо сама вийшла з народу і пройшла етапи нелегкого становлення. Такої ж думки дотримується й більшість наших митців. І це щиро, бо мені навіть важко назвати людину, яка б, згадуючи Олександра Омельченка, не складала йому подяки.
Колись я написав такі слова:
Коли спитаєш:
«Любиш Україну?»,
Зніяковіло змовкну, як дитя.
Ні, не слова
це стверджувать повинні.
Єдиний доказ –
це твоє життя.
Олександр Омельченко саме та людина, яка свою любов до України доводить не словами, а власним життям та діями.
Вадим КРИЩЕНКО, заслужений діяч мистецтв України, член Національної Спілки письменників України