Футбольні воїни з Глазго «Селтик» знову в Україні!

Сьогодні в послужному спискові «Шахтаря» з’явиться згадка про матч із «Селтиком» – одним з грандів європейського футболу. Флагман шотландського футболу вже давно не здобував особливо гучних перемог на міжнародній арені, проте легендарний колектив, як і раніше, користується глибокою шаною в Європі. Зустрічі з такими командами додають авторитету й безцінного досвіду незалежно від того, яким буде кінцевий результат.

«Селтик» – один з найстаріших футбольних клубів світу. Заснований 1888 року, він уже наступного сезону взяв участь у національному кубковому фіналі. Щоправда, перша спроба виявилася невдалою. Проте доволі швидко католики з Глазго зійшли й на вершину: 1892 року «Селтик» заволодів Кубком Шотландії, розгромивши у фіналі земляків із «Куїнз Парку» – 5:1, а наступного року став і чемпіоном шотландської ліги. До речі, через два сезони після того, як найпершим фінішував інший славетний клуб із Глазго – «Рейнджерс». Згадка про це зовсім не випадкова: починаючи з 1893 року, саме цей дует – «Селтик» і «Глазго Рейнджерс» – тріумфує в чемпіонаті Шотландії, лише зрідка поступаючись лаврами переможця комусь іншому. За сто одинадцять років гранди з Глазго залишилися без титулу лише… сімнадцять разів, а найдовший «безтитульний» період виявився… трирічним: 1983-1985 роки стали «золотими» для «Данді Юнайтед» і двічі для «Абердина».

«Селтик» тридцять дев’ять разів ставав чемпіоном Шотландії. Чемпіонську вершину він підкоряв рідше, ніж «рейнджери», проте в останні роки прагне надолужити згаяне наприкінці минулого століття. До того ж у клубному літописі зазначені й виняткові здобутки. Мова про так звані «золоті» серії. На початку двадцятого століття – з 1905-го по 1910 рік включно – кельти найпершими в Європі стали шестиразовими національними чемпіонами поспіль. А 1966 року, перервавши одинадцятирічну «безтитульну» серію, «Селтик» започаткував унікальну – дев’ятирічну! – переможну серію, що тривала до 1974 року включно. Цей період уболівальники католицького гранда згадують з особливою теплотою. Не в останню чергу тому, що серед їхніх улюбленців були й виняткові стрільці: Джо Макбрайд, Стів Чальмерс, Роберт Леннокс, Гарі Гуд і Діксі Дінс у ті часи ставали найвлучнішими в лізі, хоча жодному з них так і не поталанило перевершити свого найрезультативнішого одноклубника з 20-30-х років Джиммі Макгрорі, який тричі забивав більше як сорок п’ять м’ячів за сезон, а в чемпіонаті 1935/1936 років відзначився голами рівно п’ятдесят разів.

«Селтик» – один з найпам’ятніших опонентів українських колективів. Його два перших протистояння київському «Динамо» вважаються хрестоматійними. У січні 1966 року суперники зійшлися в чвертьфіналі Кубка кубків, і незвиклі до змагань у розпал зими динамівці зазнали фіаско – 0:3 в Глазго та 1:1 в Тбілісі. Цікаво, що найбільше прикрощів українцям завдав «малюк» Джеммелл, який брав наші ворота в обох матчах. Єдиний гол шотландцям провів нинішній наставник «блакитно-білих» Сабо. Натомість осінь 1967 року виявилася щасливою для киян. Усе в першому колі Кубка чемпіонів наші земляки вибили чинного володаря найпрестижнішого призу: в Глазго – 2:1, в Києві, за стотисячної глядацької аудиторії – 1:1. Джеммелл у обох поєдинках помилявся частіше звичайного, а інший стрілець річної давнини – Мердок – узагалі був усунутий з поля в повторній, київській зустрічі. Соло серед кельтів вели моторний і завзятий Джонстон, а також авторитетний снайпер Леннокс, який забив і в рідних, і в чужих стінах. З-поміж інших подробиць варто виокремити оці: одразу кількох динамівців – Щеголькова, Турянчика, Серебряникова та Сабо – відзначили почесним званням «Заслужений майстер спорту СРСР» саме за тріумф у протистоянні чинному володареві Кубка європейських чемпіонів; тренував футболістів із Глазго Джон (Джок) Стейн, який вивів «Селтик» на вершину континентального клубного футболу, а пізніше, працюючи з національною командою, помер прямо на капітанському містку від розриву серця; після київського матчу московські «Известия» надрукували репортаж свого спецкора Бориса Федосова, в якому змагання «Селтика» та «Динамо» було представлене, як ігрова сутичка гордого орла («Селтика») з полохливим зайцем («Динамо») – саме та публікація започаткувала «футбольну війну» між Києвом і Москвою.

«Селтик» – один із найагресивніших колективів у сучасному футболі. Він ніколи не практикував «окопної» гри, хоча й відзначається надійною системою наступу. Ігрова візитка кельтів: агресивність у всіх тактичних ланках, непоступливість і безстрашність, пошуки спортивного щастя біля чужих воріт, уміння терпіти й перебудовуватися безпосередньо по ходу матчу. Показовим є третій двобій з київським «Динамо»: восени 1986 року, після домашньої нічиєї та швидко пропущеного голу в Києві, «Селтик» перехопив ініціативу й зрівняв рахунок, і завершальні півгодини гри перетворилися на футбольну битву, в якій переконливішими виявилися «блакитно-білі» на чолі з іменинником Блохіним (того дня нинішньому тренерові нашої національної команди виповнилося тридцять чотири роки). «Футбольними воїнами» називають і гравців «Селтика» зразка 2004 року. Це досвідчений колектив, укомплектований переважно солідновіковими виконавцями. Ще рік тому його беззаперечним лідером був уславлений шведський снайпер Генрик Ларссон. Але нині він забиває за «Барселону». Натомість на вістрі наступу кельтів опинились інші легіонери: добре відомий нам валлієць Хартсон, англієць Саттон, сенегалець Камара та француз Агате. Справжній «інтернаціонал» і в інших тактичних ланках, а його лідерами вважаються шведський голкіпер Хедман, словацький оборонець Варга, північноірландський хавбек Леннон і болгарин Петров, який однаковою мірою сильний і в конструюванні колективних дій, і в завершальній стадії наступу. Проте мозком і душею нинішнього «Селтика» є чоловік, який безпосередньої участі в грі не бере. Мова про одного з найкращих тренерів сучасності Мартина О’Ніла. Він створив команду, котра й на міжнародній арені «відродила» уславлену марку шотландського футболу: минулого року «воїни з Глазго» дісталися фіналу Кубка УЄФА…