Будинок «із кішечками» та інші...

Вулиця Гоголівська – одна з моїх улюблених у Києві. Названа вона так ще 1902 року. Втім, не залишилося жодних свідчень, що Микола Васильович під час відвідин Києва мешкав саме тут.

Вулиця Гоголівська відносно довга, але завдяки різному рельєфу, яким перебігає, і деяким зацілілим старим будинкам вона не набридає і має своє обличчя. Тому залюбки, коли потрапляю в цю місцину Києва, іду по ній, роздивляючись довкола, хоч би як поспішала.

Аж ніяк не маючи себе за києвознавця, я просто люблю колекціонувати свої відчуття столичних вулиць. Саме історичних. Нових районів не люблю: вони, як на мене, надто безликі. Поряд із Гоголівською – Тургенєвська, яка «крутішає» на очах. Боюся, що невдовзі вона може втратити своє історичне обличчя. А Гоголівську поки так радикально не осучаснюють. Найчастіше випадає бувати там, де вирізняється будинок № 23. Побудований у стилі модерн, він упадає в око оформленням вікон  «із кішечками»  і вежею (як хотіла б жити в тій вежі, що не надто відірвана від землі, але все ж ширяє над нею!..) Знаю, що на цій вулиці мешкав колись знаменитий  архітектор  і мандрівник Владислав Городецький: усім відомий, зокрема, його Будинок із химерами. Може, «кішечки» – також його витвір? Але ж у довідниках зазначається, що він мешкав у будинку за № 27. Вирішила з’ясувати у відомого києво- та краєзнавця  Дмитра Малакова. Він одразу відповів: того «городецького» будинку вже не існує. А «із кішечками» – витвір ще одного архітектора-киянина – Володимира Безсмертного (1861-1940). Він побудував елеватор Бродського на Подолі (Поштова площа), нині там – книгосховище Парламентської бібліотеки, будинок колишньої казенної палати (технікум радіоелектроніки на Львівській площі). І – низку прибуткових будинків.

Щодо Гоголівської, то майже навпроти будинку «з кішечками» – колишня садиба художника  Володимира Орловського (за №28). Це український художник, академік Петербурзької Академії мистецтв. Помер в Італії, а похований на Лук’янівському кладовищі. Двоповерховий будинок його чималої садиби (виявляється, непогано жили деякі українські  маляри «за царя»!)  зведено у 80-х роках XIX ст. у стилі модерн. Поряд, тут-таки, будинок, де жив і працював ще один наш художник – академік   Микола  Пимоненко. Там має бути меморіальна дошка, яка засвідчує це. Та я не змогла побачити її: нині на цій території – дитячий санаторій «Салют». І хоч як показувала охоронцеві журналістське посвідчення, він не пропустив мене туди глянути бодай одним оком. Не думаю, що там якісь страшні медичні таємниці. Отож, можна окремий матеріал колись написати, якщо проникну за мури цієї оздоровниці.

А ще на вулиці Гоголівській на будинку за № 8 – меморіальна дошка, де мешкав Борис Грінченко. Жив він також і в неіснуючому нині  будинку за № 27.

Усе тече, все минає...