Емаль – складна художня техніка. Нова збірка Валентини Давиденко «Флейта Евтерпи», видана за сприяння Ліги українських меценатів, прикрашена репродукціями емалей Тетяни та Сергія Колечків.
Поезії Валентини Давиденко суголосні з емалями, твори словесні й візуальні творять цілість. Збірка поезій вивершена інтонаційно й тематично, лаконічна. Вона читається на одному подихові. У час всезагальної розхристаності й фрагментарності, книжка є ліками для серця, що «чогось хоче». А воно прагне гармонії, хоча, здається, де та гармонія, де той лад?
Лірична героїня Валентини Давиденко – останній романтик за світовідчуттям. Це не означає манірності письма. Медитативний, елегійний лад витончує почуття й відчуття, затримує у слові мить, аби зробити її вічною. Власне, йдеться про душевність світу героїні, яка розкошує в нюансах, відтінках, переливах ситуацій, явищ, видимих і передусім невидимих. Так, поетеса витончена в своїх почуттях. Вона свідома того, що її внутрішня реальність – реальність фантазування:
Мерехтіння піщинок
привласнює риси кохані,
відбиваючи світло
чужих незбагненних світил.
Як підмінює нас їхнє мрево,
мов шарфик легкий і прозорий.
Той пісок мерехкий,
галактичний пилок на устах.
І мрево, й мерехкий – невипадкові слова на палітрі Валентини Давиденко. До речі, присвячуючи художникам-співавторам збірки свої рядки, Валентина Давиденко мимоволі говорить про суть своєї творчості: «Це – тонкі письмена, як пелюстки опалових маків у цвітінні яснім, що відкриють себе не усім».
У своєму неоромантизмі поетеса неокласицистично вивірена: не педалює пристрастей, не вдається до надламних інтонацій. Така вона є, такою адекватно постає вона у своїх... емалях. Назва збірки – «Флейта Евтерпи», музи ліричної поезії, – визначає домінанту її мотивів. Невипадковими є повторювані образи-символи: світла, лампи, ореолу, німбу. А ще – місця-мітки в текстах: «нічна траєкторія мрії чи лодії», «внутрішній дворик», «верхнє дзеркало вод», «роздвоєність риб». Опертя своєму внутрішньому світові авторка може віднаходити і в суворій прозі буднів.
Слово й емалі зі збірки Валентини Давиденко живуть у «суміжних ріках часу». Під «верхнім дзеркалом вод» відкривається глибина, яку може осягти втаємничений читач. Бо справжня поезія – для справжнього поціновувача.