Чому в Семиполках селяться лелеки
Українські природоохоронці вважають, що основна причина проблем довкілля у нашій державі – брак екологічної освіти. Мова йде не просто про виховання у любові і шанобливого ставлення до природи, а про підготовку фахових дипломованих спеціалістів-екологів. На жаль (їх 25), в українських школах поки що не впроваджено окремого курсу екології, а майбутні педагоги з цього предмету лише почали навчання у Національному педагогічному університеті імені М. Драгоманова.
Проте деякі кроки до екологічної освіти вже зроблено. У багатьох школах на уроках зоології і ботаніки для школярів відводять час і для природоохоронних застережень. Наприклад, якщо діти студіюють будову організму дощового черв’яка, то їм пояснюють, що топтати черевиком цього «живого шнурка» не потрібно, адже він робить дуже важливу справу – розрихлює ґрунт. Так само їх привчають берегти рослини, птахів, не засмічувати парки, пляжі чи річки. Більше того, поняття «екологія», на думку співголови Всеукраїнської науково-методичної ради з екологічної освіти Констянтина Ситника, стосується і гуманітарних наук: літератури, історії, географії. Екологія – наука про чистоту, не залежно від галузі. Однак «екологічні відступи» від основних дисциплін вчителі поки що проводять на голому ентузіазмі, без жодної доплати.
Цікавий досвід у екологічній просвітницькій діяльності має вчителька біології Тетяна Телендій. Село Семиполки Броварського району, де вона працює, розташоване за 60 км від Києва. Воно славиться незвичною буйністю зелені, там багато чудових квітів і мостять гнізда лелеки. «У нас 32 гнізда лелек і 5 червонокнижних рослин», – зауважила пані Тетяна, до якої, як з’ясувалося, місцеві мешканці звертаються, щоб розв’язати будь-яку екологічну проблему: хтось вирубує дерева у парку, а хтось висипає сміття не там, де треба тощо.
«Одна пара лелек вимостила собі гніздо всередині крони акації, – розповідає вчителька. – Якось навесні, коли з’явилось нове галуззя, залетіти до нього вони вже не змогли. Ми з учнями пооббивали всі пороги сільради – просили надати нам машину із «стрілою», аби розчистити вхід до гнізда. Однак то були марні старання. Зрештою мій чоловік разом із вчителем трудового виховання самі полізли на дерево і пообрізали гілки». Так само учні зі своєю вчителькою боронили лелечі гнізда від електриків, яким не сподобалось, що птахи поселились на електричних стовпах. І таки виборонили. Тому й досі лелеки довершують електричні стовпи Семиполків своїм архітектурним плетінням.
Цікаво було почути також історію про рятівні роботи Тетяни Миколаївни у місцевому парку. Селяни називають його «Парники». Парк, зі слів Тетяни Миколаївни, яка добре знає історію свого села, заснований ще 1840 року. Дерева там пережили не одну епоху, і охопити їх можна тільки трьом-чотирьом, узявшись за руки. Однак деякі спокусилися родючим ґрунтом цього парку і почали палити вогнища під деревами, аби вони всохли, щоб потім їх зрізати і захопити землю. Тетяна Миколаївна написала скарги в різні інстанції, і люди таки опам’яталися. Тепер навіть дякують. Ще багато історій розповіла пані Тетяна: і про долину орхідей, де зараз будують якесь «пітєйноє завєденіє» і про 28 сміттєзвалищ, які ніхто не хоче вивезти або закопати. Але найбільше вразило те, що невгамовна поборниця чистоти свого села щиро вірила у силу журналістського слова й не припиняла повторювати: «Вибачте мені, але я так люблю своє село і дуже хочу бачити його красивим…»
Така невеличка, але вельми переконлива розповідь ще раз засвідчила про те, що насправді стан довкілля залежить від рівня духовної культури навіть однієї вчительки, довкола якої гуртуються учні, а за ними й батьки, а за батьками й усі селяни. Залишається сподіватися, що наша держава підтримає таких ентузіастів і патріотів. А довкола Семиполків згуртуються й Бровари, а там і Київ, а за ним й уся Україна.