У Європі мода на портвейн

«МОНАКО» (Франція) – «ПОРТУ» (Португалія) – 0:3 (Альберту, 39, Деку, 69, Аленичев, 75). Рома, Евра, Ібарра, Родригес, Живе (Скіллачі, 71), Бернарді, Жюлі (Пршо, 23), Морієнтес, Сіссе (Нонда, 64), Зикос, Ротен, тренер Дешам – Байя, Ж.Кошта, Карвалью, Коштинья, Валенте, Деку (Емануель, 86), Дерлей (Маккарті, 77), Маніше, Альберту (Аленичев, 60), Феррейра, Мендеш, тренер Моринью.

Дива не сталося: симпатична команда наймолодшого в історії євролігових фіналів тренера Дідьє Дешама так і не зруйнувала бездоганно організованої командної гри португальського колективу, дбайливо випестованого професором од футболу Жозе Моринью. Допускаємо, що перебіг подій був би зовсім іншим, якби «Монако» ще до перерви не втратив свого лідера й головного диригента Жюлі. Зважаючи на це, 23-я хвилина, коли травмованого капітана монегасків заступив потужний, але недостатньо гнучкий Пршо, насправді стала фатальною. Хоча це лише припущення, й зумовлене воно переважно симпатіями до княжого клубу. Натомість ігрові реалії засвідчують очевидну й беззаперечну перевагу «Порту», який ліпше, ніж емоційний суперник, знав, якими методами і завдяки чому можна переграти «Монако». І переграв – завдяки майже бездоганній тактиці командних дій. Португальці встигали, здається, завжди і повсюди, створюючи потрібної миті чисельну перевагу на саме тоді найважливішій для них ділянці поля. Це – результат осмисленої й доведеної до автоматизму системи взаємозаміни та взаємопідстраховки, що становить основу складного групового маневру підопічних Моринью. Вони надійно захищалися й стрімко контратакували, залучаючи до наступальної акції значні сили. Бо чітко й раціонально, не зволікаючи й не сумніваючись у доцільності саме такого перебігу подій, переходили від оборони до атаки і навпаки всією командою. Подеколи складалося враження, що гру ведуть монегаски, але й факти бувають обманливими: важлива не кількість, а якість – насправді м’яч і територію контролювали португальці. «Монако» наступав, але не створив жодної реальної загрози воротам Байї, так і не завдавши жодного «пострілу» в ціль. А «Порту» виявив особливу ефективність у контратаках, аж тричі поціливши безпосередньо в сітку… Можливо, когось розчарувало не вельми яскраве видовище. Так, «Порту» не «Аякс» за часів молодого Кройффа, не «Барса» з Бакеро, Куманом і Микаелем Лаудрупом у складі, не «Мілан» з трійцею неперевершених «летючих голландців». Але й він гідний титулу континентального чемпіона не менше за хрестоматійних грандів. А за змістовністю колективних дій «Порту» Жозе Моринью дасть фору й нинішнім чемпіонам великої футбольної п’ятірки. І це за умови, що в розпорядженні футбольного професора з Порту немає жодного гравця калібру Шевченка, Тотті, ван Ністельроя чи Рауля. На дивовижної краси стадіоні в Гельзенкирхені переміг розумний футбол, який можна брати за основу всім, хто мріє долучитися до процесів ігрової еволюції в народній грі не за кільканадцять років, а вже нині. І це – найважливіший висновок з так званого «латинського» фіналу континентального масштабу.