Конституційна реформа, етап другий
У парламенті вже багато хто помітив цікаву особливість: якщо якесь питання дуже треба провести, хоч би з порушенням регламенту, то до мікрофона головуючого замість В.Литвина садять одного з віце-спікерів. Про це говорять не лише в кулуарах ВР. Така заява Олександра Турчинова, виголошена десь місяць тому у сесійній залі, згадалася мені позавчора, коли погоджувальна рада лідерів депутатських груп і фракції ВР вирішила: з трьох колись відкладених «про запас» законопроектів змін до Конституції зробити один узгоджений, аби з ним іти на другий етап конституційної реформи.
Робочу групу з узгодження доручили очолити першому віце-спікеру, комуністові Адаму Мартинюку. Комуністи й соціалісти задоволені стартом ще однієї спроби «врізати» повноваження майбутнього президента. «Наша Україна» і БЮТ виступають проти, аргументуючи свою позицію традиційно: нинішня влада після поразки на президентських виборах хоче зберегтись у інших гілках влади, які зміцніють після реформи. Аби помирити розхитану і кволу більшість, вирішили вилучити деякі найнепопулярніші статті. Зокрема, про вибори президента парламентом, бо ж є вже новий закон про всенародне голосування за главу держави; про продовження повноважень цієї ВР до 2007 року та про імперативний мандат, який дуже лякає мажоритарників.
Ватажки «реформаторського» процесу вболівають за те, аби узаконити зміни ще до виборів президента, тобто десь у вересні провести остаточне голосування з цього питання. Це може свідчити, що за п’ять місяців до виборів у них є сумніви щодо потуг провести свого кандидата на найвищу посаду.
Хто ж проголосує за конституційну реформу, чи набереться цього разу 300 голосів? Від 448 усіх нинішніх депутатів, мабуть, уже зараз можна відняти сотню ющенківців і (якщо союз «НУ» і БЮТ не розпадеться до осені) 19 тимошенківців. Якщо до вересня непохитним залишиться «Центр», то можна прогнозувати, що переважна більшість, а то й всі з цієї двадцятки, теж не голосуватимуть. Десь 6-10 голосів «проти» можна очікувати з табору позафракційних, адже саме такі цифри вони видають при голосуванні за інші опозиційні ініціативи. Виходить, десь 305, враховуючи й тих двох, хто отримає найближчим часом нові мандати на довиборах у Одесі й Житомирі. А якщо там переможуть противники реформи? Теж питання. Можна вірити й комуністу Борису Олійнику, який минулого разу заявляв, що не голосуватиме навіть якщо це йому коштуватиме мандата у майбутньому. Але головна загадка: як цього разу поведуть себе ті 14 депутатів із СПУ та більшості, які 8 квітня теж не проголосували за конституційну реформу (тут ми не рахували екс-«більшовиків», які нині у «Центрі»). Якщо їх позиція не зміниться, то «навіщо, куме, силу тратити», бо знову вийде подібна до минулого голосування цифра.
«Координатори й ініціатори» цього разу, схоже, ладні вже відмовитись від деяких непарламентських методів впливу на депутатів, які минулого разу їм лише нашкодили. Та й «напролом» у парламент більше не вноситимуть «узгоджений за його стінами» проект. Тепер, за пропозицією Леоніда Кравчука, запросили до узгодження всіх, хто цього забажає, як сказав Володимир Литвин. Щоправда, часу для таких дискусій вже замало, видно, й парламентські канікули пройдуть у кабінетах.
Минулого разу не голосували навіть дехто з наближених до Президента осіб, скажімо обоє Деркачі, Волков… Окремі оглядачі називали таку їхню позицію «боротьбою між групами впливу». Мовляв, «референдум Волкова» не пройшов, то чому має пройти «реформа Медведчука»? Нинішня ситуація інша: законопроекти «другого етапу» Медведчук ніби не лобіює. Але... зберігає промовисту мовчанку.