Вуличні музики заграли разом
Щодня, їдучи містом, ми зустрічаємося з так званими вуличними музикантами – людьми, які заробляють гроші, виступаючи на вулицях та в підземних переходах. Вони сидять на імпровізованих стільчиках із гітарою чи баяном, не хапають вас за куртку з простягнутою рукою, не зазирають у вічі перехожим. Причини, які виганяють цих людей на вулицю, різні, одне зрозуміло: не всі грають у переходах, щоб заробити на шматок хліба.
І вуличних музикантів не оминають увагою. На сцені під аркою Дружби народів нещодавно відбувся другий щорічний аматорський фестиваль виконавців, які співають на вулицях та в підземних переходах, – «Пісні підземелля». Удруге поспіль фестиваль влаштовує всеукраїнська громадська організація «Об’єднання гуманістів України». Як розповіли організатори, мета фестивалю – показати киянам, які талановиті люди співають у наших підземних переходах, та звернути увагу українського суспільства на проблему бідності в нашій країні. Гуманісти ходили вулицями та переходами міста й особисто запрошували музикантів взяти участь у фестивалі.
Учасники фестивалю зібралися різні – від школярів до пенсіонерів. Був тут і переможець минулого конкурсу «Пісні підземелля» – скрипаль Ігор Лобок. Після минулого фестивалю з молодим скрипалем сталася цікава історія – на конкурсі була присутня кореспондентка газети української діаспори в Америці, яка й розповіла про хлопчика українським американцям. Після виходу публікації в Сполучених Штатах українці так перейнялися долею Ігоря, що зібрали кошти і купили юнакові справжню професійну скрипку, грою на якій хлопець розважає киян у переході на Майдані Незалежності.
Більшість виконавців надавали перевагу баянові, але були й гітаристи, кілька скрипалів та навіть один домбрист! Віктор Соломін, який, крім багатьох інших, чудово зіграв мелодію Стінга з відомого фільму «Леон-кілер», розповів, що захоплюється домброю з 15 років і вважає, що цей інструмент незаслужено нехтують як музиканти, так і слухачі. Саме тому Віктор вступив до Харківської консерваторії, аби професійно оволодіти грою на домбрі та довести її заслужене право на існування.
Інший учасник фестивалю Віталій Васильєв за освітою інженер, але вважає своєю справжньою професією гру на гітарі. Навчившись самотужки, Віталій викладав гру на цьому інструменті в музичній школі. У 64 роки він грає ретро на семиструнній гітарі у переходах на станціях метро «Оболонь» та «Мінська». Його аудиторія – люди старшого покоління, в яких звуки його гітари пробуджують сентиментальні спогади. «Адже саме під ці пісні ми знайомилися, танцювали. Це незабутнє, вічне. Навіть тепер ці мелодії знову повертаються в сучасну музику», – пояснює Віталій Васильєв. Іноді дошкуляє міліція, але Віталій якось так зачарував своєю грою Олександра Биструшкіна, що той виписав йому «дозвіл» тішити киян на вулицях міста.
Справжньою родзинкою фестивалю стала гра на баяні професора Університету ім. М. Драгоманова Олексія Курченка, який запевняв, що вчився грати в італійця Енріко Карузо. Професор виконує у «трубі» тільки українські пісні.
Худенька скрипалька-десятикласниця Варвара Тихонько, яка зіграла присутнім «Алегро» Віроччіні, поки що грає на Майдані Незалежності, але мріє колись стати професійною скрипалькою і грати на великій сцені. А поки що Варвара відточує майстерність удома та на Хрещатику. Маленька скрипалька розповідає, що, коли грає в квартирі, навіть сусіди ніколи не обурюються – це добрий знак, значить, подобається...
У фестивалі не було ні переможених, ні переможців – призи отримали всі без винятку, і всі залишилися задоволеними. Наприкінці фестивалю учасники, незважаючи на різні стилі гри, гуртом заспівали пісню «Як тебе не любити, Києве мій».
Хочеться вірити, що цей захід не мине безслідно і матиме позитивні наслідки, але для початку він просто познайомив та зріднив вуличних музикантів, які обіцяли й надалі товаришувати, а це вже немало…