Шевченківський «Пульс»

Справжньою феєрією стали виступи дитячих танцювальних ансамблів перед ветеранами. Щоразу, коли на сцену виходив Народний дитячий спортивно-танцювальний ансамбль «Пульс» Центру творчості дітей та юнацтва «Шевченківець», сивочолі ветерани вигукували: «Браво!» Бо на сцені вирував чудовий калейдоскоп танцю та костюмів! Ось діти у танці зображають «Квіткову мить», потім – яскраві зірки на небі, а то демонструють поважний темп графів та графинь у «Погляді в минуле», а у «Святі врожаю» стають перцями, грушами, помідорами, огірками.

«Звідки такі свіжі ідеї щодо костюмів?», – поцікавилася я у культорганізатора Центру творчості Оксани Король.

– Над програмою та дизайном працює багато людей. На костюми, розроблені модельєрами Тетяною Гольчинською та Олександром Моняком, діти заробляють своїми виступами. Приємно, що майже на всі святкові заходи у районі запрошують саме «Пульс». А виник ансамбль ще 1987 року на базі гуртків художньої гімнастики. Тут займаються діти віком від 3 до 17 років – усього близько 600 осіб, – зазначає пані Оксана Король.

У чому ж справжня унікальність ансамблю? Приймають сюди всіх бажаючих, не відмовляють нікому.

– Навіть якщо дитина не вміє танцювати, але є бажання – вона буде у нас займатися! І через деякий час стане першокласною солісткою, – щиро усміхається пані Оксана.

Центр творчості «Шевченківець» був заснований ще 1936 року. Будівля наразі вже потребує ремонту, та держадміністрація і обіцяє надати для цього кошти. Треба подякувати за допомогу директору школи № 106, яка перед великими концертами «Пульсу» дозволяє танцюристам тричі на тиждень проводити репетиції у спортзалі. Самі ж діти іноді приходять на репетиції і по сім разів на тиждень.

Душа цього чудового дитячого колективу – заслужена артистка України, художній керівник «Пульсу» Наталія Борсук. Вона і сама колись починала у «Пульсі». Танцювали тут і син пані Наталі, і її майбутня невістка.

...Після концерту я зустріла двох матусь, чиї дівчата танцюють у «Пульсі». «Як чудово танцюють наші дітки», – захоплено сказала одна матуся другій. «Так-так, але колись доведеться полишати це заняття», – зітхає друга жінка. «Ніколи!», – лукаво поглядаючи на старших, каже дівчинка.