Борис ТАРАСЮК: «Дипломат теж може сказати «ні»
Чому з МЗС йдуть у політику?
Розмовляти з екс-міністром закордонних справ, головою Народного Руху України, головою Комітету Верховної Ради з питань євроінтеграції Борисом Тарасюком легко. Говорить він неспішно, виважено, обдумуючи кожне слово.
– Борисе Івановичу, чому раптом на дванадцятому році незалежності виникають проблеми із територіальною цілісністю нашої держави? Торік, скажімо, виникла напруженість на україно-молдовському кордоні, складнощі на україно-російському. У чому причина територіальних претензій з боку сусідів?
– Можна додати проблеми з Білоруссю, оскільки її президент Олександр Лукашенко відмовився подати на ратифікацію парламенту договір про українсько-білоруський кордон. Внутріполітична слабкість, невиразність і непослідовність дій української влади, відсутність чітких і продуманих зовнішньополітичних кроків – усе це сприяє зухвалим діям сусідів.
– Наскільки така ситуація вплине на інтеграцію України в Єдиний економічний простір?
– Ті, хто раніше вагався у доцільності ЄЕП, тепер однозначно висловлюються проти. І якщо перед підписанням угоди про створення ЄЕП, за результатами соцопитувань, близько 70 відсотків респондентів були прихильниками ЄЕП, то нині їх кількість зменшилася до 30 відсотків.
Однозначно, що провокаційні дії російської сторони дають можливість українському суспільству зрозуміти, до чого можуть призвести ігри в багатовекторність, а також наскільки Росія насправді цінує Україну як партнера.
– Скептики говорять, що Організація Об’єднаних Націй стала паперовим тигром, нездатним вирішувати складні міжнародні питання. А як ви вважаєте?
– Я брав участь у роботі делегації України більш як на десяти сесіях Генасамблеї ООН, багато займався її тематикою. І помітив, що про недоліки ООН завжди згадують у разі виникнення чергової міжнародної кризи.
Хоч як би ми критикували ООН, але якби її не було, то виникла б подібна організація. Адже ООН – не лише нездатність Ради Безпеки прийняти рішення, яке вигідно одній країні. До системи органів Організації входить Міжнародна організація праці, ЮНЕСКО та багато інших спеціалізованих установ, які успішно займаються конкретними сферами. Тому я не став би драматизувати роль ООН у сучасному світі.
– Ви, як і Геннадій Удовенко та Сергій Комісаренко, прийшли в політику після дипломатичної роботи. Чим це зумовлено?
– Доречно також згадати про Антона Бутейка, який свого часу був першим заступником міністра закордонних справ.
Таким кроком висококласні дипломати демонструють своє ставлення до непослідовності влади у проведенні зовнішньої політики.
Особисто для мене це рішення було важким, оскільки означало залишити улюблену справу, якою займався більше як чверть століття. Я завжди професійно служив інтересам держави, а не одній людині.
– Що є важчим – дипломатична чи політична діяльність?
– Дипломатом бути набагато легше, ніж політиком. Працюючи дипломатом, я добре знав предмет та правила гри, умів досягати поставленої мети. Що ж стосується політики, то тут дуже часто правила відсутні, а партнери не завжди поводять себе етично.
– Які особисті досягнення на посту міністра ви відзначили б?
– Мені дуже поталанило, оскільки я був причетний до перших зовнішньополітичних кроків України. А 20 липня 1993 року мені як дипломату вдалося домогтися унікального результату. Саме тоді Рада Безпеки ООН з огляду на провокаційне рішення парламенту Росії щодо Севастополя, стала на бік України. Важливий здобуток української дипломатії, до якого я був причетним як міністр, – виборення Україною місця непостійного члена Ради Безпеки ООН 1999 року. Тоді я за тиждень провів близько сотні зустрічей з прем’єрами та міністрами закордонних справ багатьох держав. Можете собі уявити, що це був за темп!
За час мого перебування на посаді міністра розпочалися переговори про делімітацію кордону між Україною і Росією, які завершилися торік підписанням договору. Але, на жаль, Росія порушує цей договір.
Я був міністром закордонних справ понад два роки (із 17 квітня 1998 року до 29 вересня 2000 року). 1999 року Європейський Союз прийняв особливий документ: Україну визначали стратегічним партнером ЄС. Це зовсім не так, як нині, коли нам пропонують незрозумілий статус «сусіда», включаючи у коло «друзів» разом із країнами Північної Африки і Близького Сходу.
Вважаю, що зробив добру справу для української дипломатії, вивівши з тіні процедуру оплати праці працівників закордонних установ.
– Невже дипломати також отримували в конвертах?
– Ні. При нарахуванні зарплати дипломатів було багато суб’єктивізму. Мені вдалося переконати президента і прем’єра запровадити чітку та прозору систему оплати праці.
– Символічним є те, що саме за часів вашого перебування на посту міністра у будинку МЗС було знято радянську символіку. Наскільки вживається рішучість із дипломатичністю?
– Робота дипломата полягає у тому, щоб зберегти національні інтереси держави. Для дипломата головне не імідж, а вміння досягти бажаного результату. Якщо захист державних інтересів вимагає казати «ні», то дипломат повинен сказати «ні». Звичайно, я намагаюся якомога рідше вживати це слово.
– Якби зараз Віктор Янукович запропонував вам повернутися у міністри чи ви погодилися б?
– Янукович не запропонує мені такої посади. Але навіть якщо б таке сталося, я б не погодився. Зрозумійте: мені довелося вести справжню боротьбу за право здійснювати обов’язки керівника зовнішньополітичного відомства з Адміністрацією Президента, і безпосередньо з керівником управління зовнішньої політики Анатолієм Орлом.
– Перед тим, як очолити Народний Рух України, ви довго зважували. Це звичка дипломата чи належна оцінка внутрішньої ситуації у НРУ?
– Я належу до тих людей, яким не так легко міняти напрям роботи. До того ж я був членом партії «Реформи і порядок», партії-партнера НРУ по блоку «Наша Україна». Питання переходу із однієї партії в іншу для мене мало етичний характер, не міг образити своїм вчинком друзів і партнерів з ПРП. Я також вивчав ситуацію в Народному Русі, бажав пересвідчитися у тому, що пропозиція очолити НРУ виходить не від однієї людини чи невеличкої групи людей.
Скажу відверто: я не з тих, хто рветься до влади за будь-яку ціну. Я обіймав різні посади, але всіх їх здобував чесною працею, а не підкилимними маневрами.
– Яким вбачаєте майбутнє НРУ: це буде окрема політична партія чи складова української правиці?
– Коли балотувався на голову Народного Руху, то запропонував з’їзду чітку програму дій: Рух має повернути собі провідні позиції в суспільстві.
НРУ зазнав серйозних ударів. Рух нищили, вбили його засновника і визнаного лідера Вячеслава Чорновола. Нині є потреба у політичній силі, яка б сприяла захисту незалежності України, яку виборов саме Рух. Звичайно, час змінюється, і ми повинні змінювати форми і методи роботи Руху. Я радий, що з’їзд підтримав моє бачення перспектив розвитку НРУ.
Особисто я виступаю за створення у майбутньому єдиної партії демократичного спрямування, причому як із партій, що входять до блоку «Наша Україна», так і з інших.
– Яким Борис Іванович Тарасюк є у сім’ї?
– Мені хотілося б побажати самому собі частіше бувати у сім’ї. Торік я здійснив по Україні більш як п’ятдесят поїздок, і ще близько тридцяти за кордон. Вдячний сім’ї, особливо дружині Ніні, що розуміє мене.
– Із дітей ніхто не став дипломатом?
– Чому ж? Усі будуть дипломатами. Син Олег навчається на факультеті міжнародного права, донька Богдана вже закінчила Інститут міжнародних відносин. А найстарша Оксана також пішла по міжнародній лінії. Усі володіють кількома іноземними мовами.
– Чим захоплюєтеся у вільний час?
– Люблю живопис. Подобається рибалити. Із задоволенням граю у теніс. Маю хист до кухарської справи. Сім’ї та друзям подобаються результати моїх старань. Також люблю на дачі дещо зробити своїми руками.
– Що в людях вам подобається, а що не терпите?
– Подобаються професіонали, порядність, обов’язковість, люди, які дотримуються слова. Прикро зустрічатися з тими, хто недбало виконує доручену справу. Розчаровують непатріоти, яким байдуже, у якій країні вони живуть.