На тому кінці еротичного дроту
Інтимна частина життя людини так само важлива, як і суспільна. Стабільність у цих справах означає порядок та нормалізоване виконання обов’язків удома й на роботі. Проте підтримувати належний сексуальний тонус у ліжку не так уже й легко. Стреси й депресії – тому причина. Аби «підігрівати» сексуальні фантазії, які охолоджує сувора проза життя, хтось придумав секс по телефону – послуги, які пропонують досить активно і в Україні.
За статистикою: 25 відсотків чоловіків із країн СНД користуються такими послугами і 10 відсотків жінок. Знайти того невидимого, хто трудиться у службі «Секс по телефону», важкувато. У такому бізнесі все втаємничено, та й потрапити до офісу такої фірми майже не можливо.
– Мені 24 роки, працюю у сфері інтимних телефонних послуг уже понад 3 роки, – розповідає Валерія так буденно, ніби працює диспетчером жеку. Вона цього року закінчує університет і хотіла б усе-таки працювати за основним фахом.
– Як ти потрапила на цю роботу?
– За оголошенням, що було опубліковане в якійсь бульварній газеті. Пройшла комісію: перевіряли, звісно, голос. Він має бути не лише сексуальним, збуджуючим, а й довірливим. А ще перевагу надають м’якому, ніжному та грудному голосу. Спочатку тиждень стажувалася, спостерігала, як у слухавку нашіптують жінки років сорока, вдаючи з себе таку собі Дженніфер Лопес.
– Постійних клієнтів маєш багато?
– Є такі. Зазвичай працюємо позмінно. Дехто з моїх постійних прихильників уже підмітив, що я працюю з 6-ї вечора до 6-ї ранку. Тоді й телефонують. Рекордсменів серед них лише два: один освідчується мені щодня о 5-ій ранку, а другий – двічі на тиждень. Для таких клієнтів, бува, залишаємо вільну лінію й чекаємо саме їхнього дзвінка.
– А можеш мені показати своє робоче місце?
– Спробуймо.
Офіс цей – така собі трикімнатна квартира, у якій між тонкими перегородками багато столів з телефонними апаратами. Схоже на службу виклику таксі або довідкову. Жінки тут переважно немолоді. Є й кілька чоловіків. Валерія попередила, що працівникам заборонено говорити про роботу.
– Скільки клієнтів телефонує за день і який заробіток? – стиха запитую Валерію.
– За зміну повинна «задовольнити словесно» 5 – 30 клієнтів. А от у вихідні та святкові дні «норму» перевиконуємо, іноді за зміну приймаю й по 50 «гарячих» розмов. Платять усім однакову ставку, але в кого дзвінків більше – той отримує й преміальні. Суму назвати не можу – комерційна таємниця.
– А щось потішне трапляється?
– Якщо говорити про збочення, то їх безліч у наших клієнтів. Іноді чоловік вимагає користуватися виключно брутальними словами. Інший хоче, щоб ти постійно била його по обличчі, й тоді береш м’яч й лупцюєш його біля слухавки телефона. Усе що завгодно робимо, аби довести клієнта до екстазу.
– Чи можна назвати таку роботу творчою?
– Відверто кажучи, ні. Швидше марудною через її циклічність. Спершу маєш привітатися з клієнтом, потім увійти в довіру, розпитати про його справи, а потім почнеш розповідати про свою сексуальність, про те, як знімаєш одяг й відчуваєш дотик його рук.
– Рідні знають, чим ти займаєшся?
– Я заміжня вже півроку. Чоловік дізнався про мою роботу ще при першій зустрічі. Часом він жартує з цього приводу, але ревнощів це в нього не викликає. Інколи ми з ним обговорюємо, чим можна привабити нових клієнтів до списку постійних. Він мій порадник. Батьки не знають. І то добре: навіщо їх шокувати нинішніми методами заробітку?