Не дуже й розженешся

Якщо театр починається з вішалки, то країна – з доріг, точніше – із стану транспортно-дорожнього комплексу. Це свого роду – її візитна картка, яку вона, хоче того чи ні, вручає кожному іноземному гостеві: туристу, дипломату, бізнесмену. Варто їм, перетнувши митний кордон, проїхати на авто всього кілька кілометрів, як все стане само собою зрозумілим – жахливі шляхи! Зайві будь-які пояснення, коментарі, виправдовування на кшталт – у всьому винна зима чи дощова осінь. Бо насправді в усьому винен господар.

В Україні 170 тисяч кілометрів доріг із твердим покриттям, які сполучають між собою села, міста, великі промислові райони, є транспортними артеріями між сходом і заходом Європи. Зрозуміло, вони потребують постійного догляду, а зважаючи на їхній подекуди катастрофічний стан, – і капітального ремонту. Про що дуже красномовно засвідчують результати аудиторських досліджень ефективності Державної програми розвитку транспортно-дорожнього комплексу України в 2000 – 2002 роках, які провело Головне контрольно-ревізійне управління України. І в результаті дійшли висновку, що з дорогами у нас, як було вкрай погано, так і залишилося (чогось кращого поки що годі й сподіватися).

За три роки на розвиток транспортно-дорожнього комплексу Кабмін надав 3,7 млрд. грн. бюджетних ресурсів. Однак, як видно із аудиторського дослідження, державна програма не реалізується через низку причин правового, організаційного та соціального характеру. І, що найперше, через недостаток її фінансування. Фактично на утримання і розвиток мережі автомобільних доріг загального користування надійшло 13% від технологічної потреби. Хронічна недостатність фінансових ресурсів щорічно залишає ремонт доріг у стані напівготовності.

Звідки з’являться у нас хороші дороги, якщо постійно не вистачає грошей на догляд за ними? А автомобільний парк тим часом зріс на 170-190 тисяч одиниць. Отже, повинні зрости акцизні збори та ввізне мито з нафтопродуктів, які мали скласти понад 4 млрд. грн. Однак таке потужне джерело фінансування втрачено через призупинення дії статей 2, 3, 5 Закону України «Про джерела фінансування дорожнього господарства України». По-друге, внаслідок надання органами місцевого самоврядування і органами реєстрації та проведення технічного огляду юридичним та фізичним особам пільг зі сплати податків як власників транспортних засобів, до бюджету не потрапило понад 150 млн. грн. Немає у нас єдиної бази реєстрації власників авто, а отже, ніхто не контролює своєчасність збору податків. Тут місцеві бюджети втратили понад 2 млрд. грн., за які можна було б збудувати 1,4 тисячі кілометрів та провести ремонт 20 тисяч кілометрів шляхів.

Якби, скажімо, у Полтавській області місцеві ради визначили річну плату за придбання патенту на роздрібну торгівлю паливно-мастильними матеріалами автозаправочними станціями в розмірі одного відсотка з отриманої виручки від реалізації, то вже цього року на будівництво та ремонт шляхів додатково отримали б 578 тис. гривень, тобто в 10 разів більше, ніж отримано торік. Обабіч трас рясніють рекламні щити, чи не на кожному кілометрі – об’єкти сервісу. І ніхто нічого не сплачує.

Дніпропетровська область, приміром,  могла б мати з цього 142 тис. грн. доходу.

Словом, шляховики господарюють незадовільно. Отож і маємо відповідні шляхи, мости, по яких не те щоб їздити, а й ходити страшно, бо ж на кожному кроці можна втрапити в халепу, якщо не в аварію. І клянуть водії наші дороги на чому світ стоїть, не замислюючись над тим, а чи сплатив я вчасно податок, чи не обдурив державу. Як дбаємо про дороги, такі й маємо. У дбайливого господаря власне подвір’я – як лялечка. Такі ж господарі мають бути на наших шляхах. А поки що треба їздити неквапом, щоб вчасно обминути вибоїну і не заподіяти собі та людям лиха.

ГоловКРУ розробило ряд пропозицій, які дадуть можливість поліпшити ситуацію у транспортно-дорожному комплексі країни. Буде менше проблем на шляхах, спокійніше житиметься людям.