Куплю Lenin, Stalin, Trotski…

Немолодий вже чоловічок довго вовтузився, поки дістав з целофанового пакета  старовинний фоліант.

– Цікаво, цікаво! – промовив експерт з виглядом опереточного жевжика. – Але, пане, маю розчарувати – продати це  майже неможливо.

Досвідчений «жевжик» побачив, що має справу з надзвичайно цінною книгою, але професіонально збиває ціну. Що менше  ціна, то більше шансів продати  раритет з-під поли.

Можливо, чоловічок знав про такі тонкощі, бо ображено зморщив лоба.

– Вибачайте, але я маю іншу інформацію.

– То й ідіть собі до іншої крамниці! – посміхнувся «жевжик».

На вулиці наздоганяю «продавця».

– Скажіть, а що ви, зрештою, пропонували?

Виявилося, до антикварної крамниці Федір Степанович (так назвався «продавець», – Авт.) приніс останнє, що було цінного в сім’ї, – рукописну книгу псалмів, якою користувалися ще дониконівські старовіри.

– А що робити? – із сумом запитав  він. – У мене хвора мати. Їй вже за 80. Двох наших пенсій вистачає лише на такі-сякі харчі.
Тож мусить шукати приробітку. Спочатку збирав пляшки, але тепер уся «територія» розподілена на «дільниці». Одного разу його побили за те, що перетнув «кордон». Після такого «впливу» вирішив пляшковий бізнес полишити.

– Наша сім’я – кияни в четвертому чи п’ятому поколінні. Отож, маємо «архів». З нього і ця книга…

Антикваріат є, цивілізації немає

Одне поважне видання надрукувало одкровення молодого торговця-букініста, який порівнює своє заняття зі стрибком із парашутом. Мовляв, стільки ж адреналіну. Тут-таки наводяться дані про те, що в Києві справді живе чимало представників давніх родів. З ними, на думку бізнесмена-книготорговця, працювати важко – до тих, хто має гроші, ці інтелігентні люди ставляться з підозрою. Однак, якщо добре себе зарекомендувати, вони можуть продати свою бібліотеку. Так, цей бізнесмен вже викупив книги бібліотеки письменника Олександра Корнійчука та знаменитого архітектора Павла Альошина. «Гуманний бібліофіл» запевняє: краще продавати букіністичні видання в одні руки. Так воно дорожче.

Звичайно, ніхто не вимагає якихось «заборон» на обмін чи купівлю-продаж старих речей. У всьому світі обертаються величезні антикварні цінності. Є усталена форма їх придбання та реалізації. Прикладом може бути відомий лондонський аукціон «Сотбіс». Але це – елементи цивілізованих відносин у сфері антикваріату.

У нашому древньому місті також є неабиякі можливості для розвитку антикварної справи. Чимало спеціалізованих магазинів пропонують широкий вибір антикварних речей: від картин та годинників до старовинних меблів та ювелірних прикрас. І, як у кожному ринковому середовищі, тут є свої так звані особливості.

Якщо діяти з боку пересічного громадянина, який вирішив придбати для себе чи у подарунок цікаву антикварну річ, то тут, здається, проблем немає. Досить опинитися, приміром, на Лютеранській чи Рейтарській, і для вас – усе, чого душа забажає: кофейно-чайний сервіз за 22 тисячі гривень або щось із старовинного церковного начиння (ікона Казанської Божої матері – 6 000 грн., хрест з бронзи за 1000 грн.). Є й годинники. Для вишуканої панянки – не менш вишуканий хронометр з інкрустацією за 6 тис. грн. Чом не подарунок?

– Дорого це чи ні, сказати важко, – пояснив мій співрозмовник Федір Степанович. – Як правило, це – ціни комітентські. Тобто ті, які запропонував власник речей. Однак, якщо поторгуватися, можна придбати дешевше.

Та з огляду на те, що ікона, про яку йшлося, вже у продажу з вересня 1999 року, а бронзовий хрест – з червня 2000-го, особливого попиту не спостерігається.

– Це лише на перший погляд, – мудро примружив око знавець антикварного світу.

«Індустрія» з ознаками криміналу

Виявляється, антикварні «регулятори» – одна з таємних, або підпільних, сторін цього життя.  Скажімо,  особливо цінні речі ніколи не надходять прямо у продаж.  Існує певна схема, за якою бажаючий мати той чи інший раритет отримає його лише через посередника.

Але це коли йдеться про якийсь «ексклюзив». Федір Степанович розповів цікаву, майже детективну історію про іноземця, який через «схему» замовив… колекцію моноклів. «Схема» збилася з ніг, але окулярів з одним склом у Києві не знайшлося. Однак замовлення треба виконувати. І коли «тема» набула високого, як кажуть, звучання, такий собі «жевжик» запропонував агентам закупити моноклі, але за кордоном.

Коли зійшлися на ціні, виявилося, що «схема» особливо не втрачає. Отож, заплатили гроші. Та от біда: виявилося, що замовник моноклів… раптом зник. Бо саме він «стимулював» цю всю операцію зі збуту нашим вітчизняним «лохам» скляного мотлоху, зробленого «під старовину».

Таким чином, антикварна «індустрія» має і певні ознаки криміналу. Днями на одній зі станцій столичного метро авторові цих рядків запропонували друкований рекламний проспект підприємства, яке «за добросовісними цінами» купує в населення антикварні речі.

Серед них – вироби із бронзи та інших металів: лампи, канделябри, портсигари, старовинні гармати, самовари, замки та навіть деталі до них. Приймають нагороди, знаки, шаблі, морські компаси та барометри, вироби з фарфору, поштові марки, царські документи (один з таких бачимо на колажі), патефони, військову амуніцію, ікони, гравюри та (ба!) – моноклі й іншу оптику!
Чи не знайомі це того іноземця, – майнула думка.

Але зовсім не ці «особливості» діяльності підприємства із масової закупівлі старожитностей вражають. Серед «товарів», які пропонують реалізувати, є й такі, що диву даєшся. Скажімо, без будь-яких моральних пересторог закуповують «письма-треугольники 1941-45 годов» (так в оригіналі. – Авт.).

Це ж ким треба бути, аби відчути потребу володіти ще й такими речами? Досить прочитати хоча б одного такого солдатського листа, щоб відчути його сакральний (святий) зміст.

Реліквії вивозять – безперешкодно

Але повернімося до кримінальної теми. Нещодавно у ЗМІ потрапила інформація про те, що в одного із спритних ділків, який зробив спробу виїхати «по-чорному» за кордон, вилучено значну кількість археологічних знахідок. Хто і як їх добуває в Україні?
Це запитання не риторичне. Сотні доморощених археологічних «компаній» копають нині місця давніх поселень, добувають предмети нашої минувшини. За повідомленнями прес-центру СБУ, в Севастополі на місцевому ринку «Горка» помітили двох осіб, які  виклали чималі гроші за 40 високохудожніх виробів з глини I-IV століть н.е. Згодом цінні речі віднайшли в купе провідниці на митному посту «Козача Лопань». За даними СБУ, ці предмети мали транзитом потрапити до однієї з країн далекого зарубіжжя.

Контрабандну колекцію антикваріату митники затримали на посту «Нові Яриловичі». Німецькі хрести часів Другої світової війни, 26 радянських орденів «Знак пошани», 29 орденів «Трудового Червоного Прапора», 17 медалей «За відвагу», статуетки Гітлера, емблеми та жетони – всього 277 предметів вивозили відразу трьома авто. Везли досвідчені колекціонери. Хто і де зібрав ці предмети? Чи не ті, хто має доступ до колишніх військових поховань?

Це – нелегали. Але далі йде вже суто легальна робота – пряме та відкрите скуповування архітектурних знахідок. Ланцюжок, якщо його продовжити, тягнеться до перекупників та транспортної агентури, яка постачає ці коштовні речі на грошовиті ринки Європи й Америки.

Зв’язок нині забезпечує Інтернет. Досить відкрити рядок «попит», аби дізнатися, що приватна особа Вадим Ч. (Гамбург, Німеччина)  через міжнародний комп’ютерний аукціон E-bay бере на реалізацію художні роботи. Копії не пропонувати. Нижче – реквізити електронної пошти та інша атрибутика такого бізнесу.

Цікаву інформацію надав і мій співрозмовник  Федір Степанович. За його спостереженнями, найбільш шанованими клієнтами антикварів-посередників є працівники деяких іноземних амбасад. Маючи певні кошти та можливість безперешкодно перевозити вантажі через кордон, вони й везуть із України унікальні речі, що нерідко становлять національну історичну цінність. Розшук та накопичення таких, замовлених наперед, антикварних речей ведуть власники так званих підприємств старовини, рекламу яких на столичних вулицях поширюють відкрито. Є навіть оголошення іноземними мовами: куплю Lenin, Bukharin, Rasputin…

ожливо, серед тих, хто рекламує пограбування нашої держави, є й ті, хто ще вчора відніс до антикварної крамниці останню сімейну реліквію.