На один день до Києва, на запрошення Руслани, завітав дует «Олександра та Костянтин» – білоруські учасники цьогорічного «Євробачення», люди делікатні, скромні. Білорусь цього року вперше бере участь у конкурсі, і Олександра та Костянтин у відбірковому турі перемогли понад 50 суперників. Дуету виповнилось шість років. На конкурсі виконуватиме пісню «Мій Галілей», написану чотири роки тому.
– У композиції не йдеться власне про Галілея, співається про те, що в житті кожної людини є мета, до якої вона прагне. Людині здається, що вона рухається вперед, а насправді – по колу. І на одному з витків цього кола досягає своєї мрії. Одним словом, це пісня про людей, які не сидять на місці, а постійно перебувають у пошуку, – розповідає Олександра.
– Наприкінці травня у вас день народження...
– Сподіваюся, план його святкування визначатиме місце, яке ми посядемо на «Євробаченні». Хоча й наша участь у конкурсі – вже подарунок. Було навіть випущено чотири види календариків з нашими знімками.
– Хотіли б бачити класичні білоруські сувеніри зі своїм зображенням?
– По-перше, це не наш спосіб самореклами. По-друге, в Білорусі сувеніри найчастіше виготовляють із соломи – на них навряд чи можна помістити якесь зображення.
– Яка музика популярна в Білорусі?
– «Ляпіс Трубецькой» у нас – супергрупа. Також популярні давні колективи – «Пісняри», «Сябри». Нещодавно був прийнятий закон про те, що на радіо-станціях має «крутитися» не менше як 50 відсотків вітчизняної музики. Таким чином слухачі мають змогу обирати між російською музикою, якої забагато, та вітчизняною, яка нічим не гірша.
– Ви нещодавно потрапили в автокатастрофу...
– Ми живемо за 70 кілометрів від Мінська, – каже Олександра, – і саме їхали до столиці на зйомки відеокліпу на пісню «Мій Галілей». У нас врізалася чорна машина – пережили такий шок, що тепер спимо лише зі світлом, прибрали з кімнати всі чорні речі. Якщо прокручувати ситуацію в голові, то можна просто з’їхати з глузду, адже у нас було цілих три варіанти загинути в тій страшній аварії! Обидва автомобілі розбиті вщерть, і ми лише дивом залишилися живі. Моє обличчя було залите кров’ю, і я злякалася, що зламала ніс, але, на щастя, все минулося.
– Мене врятував пояс безпеки, – пригадує той день Костянтин, – зламане ребро – дрібниця порівняно з тим, що могло б статися. Щоправда, значно постраждали костюми для кліпу, які ми везли в багажнику. Тож терміново довелося змінювати сценарій ролика!
– Що вас психологічно рятує після таких пригод у дусі Голлівуда?
– Мандри. На цьому тижні ми вже були у Вільнюсі та Ризі – з промо-візитами. Загалом же встигли побувати в Польщі, Німеччині, Естонії, Казахстані. Остання країна – дуже незвичайна, хоча й столиця її, Астана, – цілком європейське місто. Вже уявляємо собі Стамбул – спекотним, із музиками на вузеньких вулицях.
– У Києві подобається?
– Гостями усюди бути гарно. Загалом, місто чудове, та й весна прийшла раніше. Зранку була екскурсія по Києву – вразили Софійський собор та арка Дружби народів. Подивилися на Дніпро з висоти, сфотографувалися з яструбом на майдані Незалежності, поснідали класичними українськими стравами – борщем, варениками з м’ясом. До речі, ваші голуби та горобці відрізняються від білоруських. У ваших горобців животики білі, а у наших – сіренькі. Голуби київські ходять як качки, хвости донизу опускають, наші ж йдуть прямо та трясуть головою.
– Ви, Олександро, любите птахів?
– Надзвичайно! Якби не стала співачкою, була б ветеринаром. Спів птахів – це особлива музика. Він розслабляє, як і споглядання риб в акваріумі.