Засекречений тунель під Дніпром

Гриф «цілком таємно» залишився майже таким незламним, яким був у часи такі недалекі. У цьому я переконався, щойно спробував знайти стежку до таємничого тунелю під Дніпром, який мав би, згідно з деякими історичними даними, зокрема мемуарами Микити Хрущова, починатися десь на Жуковому острові й виходити на лівому березі річки неподалік дач на Осокорках чи навіть у Бортничах. Та скільки шукав, скільки стукав у високі двері, натикався на здивоване – що це ще за такий тунель!? Про той, що на Оболоні, – усі знають, навіть освоюють, зокрема комерсанти. А ось про Жуківський навіть корінні кияни – ні слухом ні духом. Та я не міг спокійно спати, тільки-но почув про таємничий об’єкт, – вирішив його таки розшукати.

Місто – область: чий острів?

Жуків острів – мальовнича місцевість на правому березі Дніпра, на самісінькому півдні столиці. До приходу в наші краї «червоних» він належав Києво-Печерській лаврі. Острівець розташований між селищами Корчувате та Чапаївка, десь у тому місці, де впадає у Дніпро його притока Віта.

– Мій дідусь розповідав, – каже корчуватівець Вадим Дурдинівський, літній рибалка на піщаному пляжі, – колись, за царя ще, тут стільки риби було, аж кишіло. Зайдеш у воду по коліна, а попід ноги так і шастають коропи на півруки. А птахів стільки гніздилося – ніде стільки не знайдете. Хіба десь в Асканії. Нині ж, погляньте, що робиться!?

Глянув я, куди старий рибалка показує, а там на самісінькому березі, на піщаних дюнах, хороми царські, крани багатометрові, смітники. І не просто смітники – звалища будівельного сміття, повсюди рівчаки, ями. Копано-перекопано так, що жодна чапля ногою не ступить. Ті котеджі, які збудували, здається, просто наступають на Дніпро, стільки їх.

Знаю, що прагне київська влада цей клапоть суходолу зробити заповідним. Претендує на нього й область, але з метою господарського використання. Зокрема, на острів наступ веде Козинська селищна рада Обухівського району. І чого б то їй так настирливо на голосіївські угіддя напирати? Утім, відповідь до болю сучасна! – оті котеджі красномовно свідчать: хто, кому, за що. Хоч намагається міська влада усовістити сусідів – селяни мовчать, наче води з того Дніпра в роти понабирали. Хіба ж вони можуть від ласого шматка відмовитися?

Із Хрещатика, 36 двічі зверталися до Президента України, до Прем’єр-міністра, тричі в органи прокуратури, позивали до Вищого господарського суду. Але питання про приналежність Жукова острова досі не вирішене. Тим часом, козинці поспішають – поки «лавочку не прикрили», розбазарюють донедавна захищену законом про зелені угіддя землю. Як повідомлялося в столичній пресі, приміром, нещодавно 285 гектарів острова отримав у постійне користування рибгосп «Пролетарська правда».

Свідків не залишилося?

Подивився я на те все, і думку гадаю: а чи не той доісторичний тунель, – який, як свідчить Микита Хрущов, було споруджено за особистим наказом Сталіна, – є підводним каменем спотикання при «погранконфлікті» за Жуків острів? Тому й став шукати старожилів, які хоч би краєм вуха чули, як у тому підземеллі розстрілювали влітку 1941 року, коли німці підступили до Києва, тисячі землекопів, що його рили.

Дуже типове вирішення питання з дармовою робочою силою, як для більшовиків, погодьтеся? Щось схоже сталося під час будівництва Біломорканалу. Щоправда, тоді в’язнів-копачів просто потопили, відкривши шлюзи. Подібно ліквідували і Соловецькі табори СТОН.

Та чи насправді так все було, як розповів про тунель на Жуковому острові Костянтин Стогній у програмі «Подробиці» за 9 липня 2003 року? Дуже цікаво, що паралельно з нами пошуками тунелю зайнявся й телеканал «Інтер». Версія пана Стогнія – в’язнів знищили, вхід у тунель завалили чим могли, нашвидкоруч, коли війна вже майже місяць точилася на всьому правобережжі. Будівництво буцімто не завершили.

Кілька днів не вдавалося мені знайти когось, хто бодай щось знає про тунель. І воно зрозуміло: часу минуло більш ніж шістдесят років, та й війна перекотилася через столицю України туди й назад. Мало хто вцілів. З’явилася було ниточка, та ненадовго. Одна з жительок Корчуватого направила на слід: була бабуся, каже, яка вже дев’ятий десяток доживає, її чоловік серед інженерів-будівельників на якомусь об’єкті на Жуковому був. Бабуся переїхала до Солом’янського району в середині дев’яностих. Та, на жаль, виявилося, померла три роки тому. Онука її, пані Світлана Опанасенко, не пригадує, щоб її бабуся Марія Трохимівна про якийсь тунель казала.

Засипано чи затоплено?

Про тунель під Дніпром я почув на іншому острові, на Рибальському. Більшість киян знає про оболонський тунель. Але ось один із ветеранів суднобудівної верфі, знаної, як «Ленінська кузня», куди мене привели пошуки, розказав таке. Він чув, а то було десь після війни, як один із керівників підприємства розповідав іншому, що органи забрали одного їхнього колегу тільки за те, що той якось проговорився, що копав тунель під Дніпром у Корчуватому.

Пізніше, коли трохи вільніше стало, у шістдесяті, цей ветеран заводу, який не захотів назватися, відпочивав у курортній зоні Жукового острова. Йому тоді довелося почути розповідь літнього рибалки про те, як у тридцяті сюди навезли силу-силенну люду, нагнали техніки. Пісок та породу відвозили баржами вниз за течією Дніпра, а коли вже було чутно вибухи бомб, хутко-хутко замаскували будову, засипавши землею довжелезний насип, техніку і… робітників.

Однак, згідно з версією Костянтина Стогнія, тунель було затоплено, тож нещасних землекопів, мов сліпих кошенят, просто потопили, а не засипали. Що тих небог на Біломорканалі. Та повернімося до першопричини – до питання: для чого «батькові народів» заманувся південний тунель на Дніпрі біля Києва?

Ось цитата з мемуарів «Никита Сергеевич Хрущов. Воспоминания (Книга 1)», опублікованих у Москві 1999 року: « … Сталін перед війною запропонував зробити залізничні тунелі під Дніпром: один – північніше Києва (тобто на Оболоні – Авт.), другий – південніше (мабуть у Корчуватому, на Жуковому острові). Працювали там московські метробудівники». Північний, якщо звернутися до спеціалізованих карт, мав починатися біля станції «Петрівка» і закінчуватися на Вигурівщині. А південний – попід острів Водників мав виходити на лівий берег і закінчуватися в Бортничах. Більше того, Сталін саме Хрущову доручив нагляд за спорудженням об’єкту. А те, що проект тунелю не відповідав стандартним нормам – себто ширині двох залізничних колій, – тільки підтверджує його суто військове призначення. Підтверджує тому, що більше ні для яких господарських цілей він не підходив з огляду на неокупність такого будівництва.

Габарити тунелю ідеальні для проходження важких танків. Крім того, розміри корчуватського тунелю не відповідають розмірам тунелю на Оболоні. Це може означати тільки одне: проект було спрощено у зв’язку з імовірною близькістю війни.

За різними версіями, з 1936-го до 1941-го на Жуковому було прокопано від кількох сотень метрів до кілометра. З якоїсь невідомої причини південний тунель, так би мовити, ретельніше засекречували. Тому, певне, досі про нього майже нічого й невідомо.
Той самий пенсіонер з Рибальського розповів, що після війни він чув, ніби хотіли використати його в господарських цілях. Але, виявилося, тунель заповнений водою. Цей факт підтверджує інформацію про те, нібито на будівництві взимку 1941 року сталася якась аварія. Проте тунель намагалися копати аж до липня і остаточно затопили пізніше. Здогадок багато, що там могло статися, та правди, мабуть, ніколи не дізнатися – усе мохом поросло.

Нині дістатися тунелю також непросто. Потрібно здолати чимало бюрократичних шлагбаумів. Та навіть при успішному їх подоланні тунель не надто охоче приймає відвідувачів. У ньому вода, і його фактично неможливо дослідити без спеціального спорядження. Вхід в нього навіть не легко знайти на острові. І якби не знав, що шукаєш, то й не знав би, що знайшов. Навіть коли натрапиш на кілометрову дамбу, під якою, кажуть, навіть бронепоїзд заховано. Чомусь від нього віє могилою, направду віє. Проте, то лірика, а справді, чи не варто було б дослідити: що там, за сотні метрів від берега під дном Дніпра? А може, підземелля ще знадобилося б місту?

 

* * *

 


Утім, поки невідоме майбутнє самого Жукового острова, де розташовано цей овіяний таємницею об’єкт. Якщо Обухівська райдержадміністрація намагається забудувати урочище котеджами, то київська міська влада пропонує... озеленення території міської забудови з розрахунку, аби на одного мешканця припадало 26 кв.м парків та скверів. Пріоритетним буде розвиток паркового господарства, у тому числі збільшення кількості міських парків до вісімдесяти. Узагалі, серед пріоритетів розвитку зеленого господарства міста слід назвати реконструкцію центральних парків, створення на базі Труханового острова національного парку зони відпочинку та розваг; благоустрій території «Жуків острів». Так записано в «Стратегічній меті та напрямах розвитку Києва в довгостроковій перспективі». Гадаю, саме створення природоохоронного об’єкта на цьому острові збереже доступ до тунелю, який колись нащадки, може, й забажають відкопати з небуття.