«Шлях до Європи прокладали за допомогою калькулятора»

Сьогоднішнє наше знайомство – з представником країни, яка вже завтра стане повноправним членом Європейського Союзу. Знаменною ця подія є тим, що Естонія, як і Україна, упродовж багатьох десятиліть була частиною колишнього – СРСР. Про те, що відбулося з естонцями за останніх тринадцять  років незалежності,  розповідає посол цієї невеликої прибалтійської країни.

– Пане посол, завтрашній день стане для вашого народу, мабуть, чи не визначнішим?

– Сказати, що мене переповнюють із цього приводу найприємніші відчуття, – не сказати нічого. Ще задовго до 1 травня, поблизу флагштока з нашим державним прапором у Києві ми встановили новий, для прапора Євросоюзу. Це свято для нас буде продовженням іншого – з нагоди вступу в НАТО. Але, повірте, щоб бути у цих європейських інституціях, нам довелося доволі потрудитися.

Написано 80 тисяч сторінок документів, над якими ми працювали, щоб уніфікувати наші закони, норми і стандарти під європейські. Мені самому довелося цим займатися, коли я працював у державній службі зі стандартів ЄС.

У перші роки незалежності й у нас були противники євроінтеграції, однак ми буквально з «калькулятором у руках» – теоретично й практично доводили нашим опонентам усі плюси й мінуси такого кроку. Так, вступаючи до Європи, ми, звісно, дещо втрачаємо, але значно більше отримуємо.

До речі, наші західні сусіди – фіни та шведи, – побачивши в середині 90-х, що на євроінтергаційному шляху ми вже попереду них, кинулися «наздоганяти». Їм було простіше, адже вони не перебудовувалися із радянських методів господарювання.

– З’явилися повідомлення, що за останніх два-три тижні в естонських містах – черги за продуктовими та промисловими товарами, тобто явище, якого давно вже не бачили?

– При вступі до Євросоюзу наші ціни мають бути прирівнені до цін наших сусідів. Тому  деякі громадяни вирішили запастися продуктами й товарами до подорожчання. Тож черги – тимчасове явище. Загалом наших громадян не лякає підвищення цін, адже одночасно їх  зарплати та пенсії також піднімуться до стандартів ЄС.

– Скільки нині отримує середньостатистичний естонець?

– Зараз середня зарплата становить 430 євро, пенсія – 130. Але вони поступово зростають. Комунальні витрати для того, хто має, наприклад, однокімнатну квартиру, обходяться в 40-50 євро. Трьохкімнатна – потягне  на 100 євро. Для пенсіонерів це, звісно, дуже відчутна сума, але державою передбачено наступне: якщо вони одинокі, чи з інших причин не спроможні платити за житло, держава компенсує частину таких витрат, щоб у людини залишилися кошти на харчування, медикаменти.

– Що допомогло естонцям доволі швидко перетворитися з радянської в європейську країну?

– Допомога наших західних партнерів. Вони приїздили вчити нас, ми їздили вчитися у них. Пригадую, французи й німці працювали в одних кабінетах з нашими.

Щось подібне нині вже відбувається у нас з українськими установами. Починаючи з 2002 року, ми приймаємо у себе фахівців провідних українських вищих навчальних закладів, які мають змогу вивчати наш досвід, аби культивувати його у вас.

Упевнений, незабаром ваші громадяни також відчують себе європейцями.

Прибалтам легше було адаптуватися до цивілізованого життя ще й через те, що ми завжди були «трохи більшими» європейцями, ніж жителі інших республік СРСР. Ми мали змогу вільно дивитися фінське телебачення та слухати західні радіопередачі.
Крім того, з отриманням незалежності землевласникам, чи їхнім родичам, які були експроприйовані радянською владою, повернули земельні наділи, якими вони володіли до 1945 року.

Усі партії – правлячі чи опозиційні – які нині представлені в нашому парламенті, ніколи не виступали проти національних інтересів!  Комуністи ніколи не користувалися у нас популярністю, такої партії у нас взагалі не існує.

До реЧІ… У рамках відзначення Дня Європи (15 травня) на головній вулиці Києва відбудеться представлення киянам та гостям міста країн-членів ЄС. Буде там і естонське представництво. На цьому святі кожен зможе отримати не тільки цікаву літературу про нашу країну, а й ближче познайомитися з естонським досвідом євроінтеграції.

– Як так трапилося, що з сусідньою Фінляндією ви маєте спільний гімн. І чи не виникають суперечки з цього приводу?

– Державний гімн «Моя вітчизна...» – древній хорал, аранжирований 1843 року фінським композитором німецького походження Фрідріхом Паціусом. У Естонії ця музика звучить на вірші Йохана Волдемара Яннсена. Твір уперше був виконаний на першому Співочому святі 1869 року. Популярність мелодії росла разом із посиленням національного руху. У Фінляндії спочатку це була відома студентська пісня, яка дуже скоро поширилася. Коли після Першої світової війни Естонія і Фінляндія отримали незалежність, ця мелодія для обох країн стала національним гімном, лише на різні тексти. Естонія офіційно затвердила її своїм гімном  1920 року, після Визвольної війни.

– Скільки коштує для українців естонська віза?

– До 1 травня за естонську візу потрібно було заплатити 15 євро. Із завтрашнього дня вполовину подорожчає.

– Не плануєте запровадити безплатні візи, як це зробили Литва та Польща?

– Поки що ні.

– А чи траплялися якісь незвичні випадки під час вашої дипломатичної кар’єри?

– Якщо незвичним випадком можна вважати перерізання стрічки під час відкриття посольства, то нехай це буде так. Я уже два рази був присутнім на відкритті посольств – спочатку в Ліссабоні, а потім  на подібній акції у Києві.

– Ви часто буваєте в Криму. Що вас спрямовує туди – бажання відпочити чи робота дипломата?

– На території України нині проживають понад чотири тисячі етнічних естонців, і понад тисячу з-поміж них саме в Криму, предки яких 1861 року переселилися сюди з історичної батьківщини. Є 5-6 містечок, наприклад Нова-Естонка, Краснодарка, де естонська громада досить впливова. На півострові навіть існує школа, де тридцять  учнів можуть вільно вивчати естонську мову.
Позаминулого року півострів відвідав президент Естонії, тоді відзначалася 140-а річниця заселення Криму естонцями.

Крім того, деякі естонські бізнесмени вже висловили бажання інвестувати капітал для розвитку цього багатющого куточка України.– А як почуваються українці в Естонії?

– За статистикою, в Естонії нині проживають 30 тисяч українців. Вони мають свою громаду, культурницький центр, греко-католицьку церкву. У Таллінні створена українська громада під досить цікавою абревіатурою «НАФТА». Сподіваюся й на підтримку естонської громади в Україні.

– Як можете прокоментувати заяви російських політиків про те, що в Естонії притискають російськомовних громадян?
– У Естонії, що б не казали деякі російські політики, міжнаціональних проблем немає. Чи могли б нас запросити до демократичного європейського співтовариства, якби ми мали подібні гріхи?

До російськомовних громадян ми зараховуємо не тільки росіян, а й білорусів, грузинів, українців, які з певних причин не оволоділи державною мовою. У нас демократична держава та конституція, яка забезпечує громадянам вільний вибір у всьому. Естонську мову потрібно знати передусім для того, щоб відчути себе повноцінним громадянином цієї країни. Щоб мати можливість отримувати необхідну інформацію та послуги. Зрештою, щоб навіть купити щось у магазині.

Із власного досвіду знаю: в якій би країні ти не проживав, маєш володіти її мовою. Тому я вивчив  португальську. Нині опановую українську.

Легше вивчати естонську молодим людям. У вузах створені всі умови для цього. Якщо на перших курсах ще є навчання російською, то вже на старших це здебільшого естонська.

– І нарешті, останнє, традиційне запитання: чи подобається вам Київ?

– Нікого не здивую, якщо скажу, що місто мені дуже подобається. Передусім тим, що воно втопає в зелені? Від того часу, коли я тут був востаннє, стали кращими дороги, покрасивішали й  будівлі в центральній частині міста.

А от, чого на мою думку, не вистачає Києву, особливо у центрі, то це невеликих спортивних майданчиків, де діти мали б змогу вільно пограти в баскетбол, футбол, кататися на роликових  ковзанах та велосипедах.

У Естонії побутує цікава легенда.  На околиці Таллінна розташоване озеро Юлемісте. У найтемнішу осінню ніч із нього виходить злий зелений дідуган, який іде до головних міських воріт, щоб дізнатися – добудовано Таллінн чи ні? Якщо місто нарешті збудують, то старий неодмінно спустить  усе озеро прямо на місто. Однак, міська охорона щороку відповідає йому: «Ні, пане, до завершення будівництва ще дуже далеко. Приходьте наступного разу». Тому Таллінн постійно розбудовується й розбудовується…