Олександр КривошеЄнко: «Творимо нове радіо разом з киянами»
Минув рівно місяць відтоді, як у столичному ефірі пролунали позивні «Радіо Київ» на хвилі 98 FM. Багато це чи мало для новонародженого каналу? Що вдалося зробити? Чим вирізняється «Радіо Київ» з-поміж інших? На ці й інші запитання відповідає вже знайомий читачам «Вечірки» директор чи не єдиної в Україні муніципальної радіостанції Олександр Кривошеєнко:
– Нагадаю читачам, що «Радіо Київ» заснувала Київрада ще торік, а ефірне мовлення почали 29 березня цього року. Як і будь-яка нова радіостанція, кілька місяців працюватимемо в так званому тестовому режимі – й у технічному, й у творчому напрямах. Завдання наше одне – створюваний нами радіопродукт має відрізнятися від того, що вже є в столичному ефірі. Бо схожа на інші радіостанція не була б потрібною нікому. Ми ретельно готувалися до виходу в ефір, а здійснили це, коли вже відчули, що готові до роботи.
– Не знаходячи пояснення, чому засноване торік радіо «ніяк не забалакає», дехто висловлював неймовірні припущення. До вас, певно, доходили всілякі чутки?
– Звичайно. Але так твердити могли лише ті, хто не обізнаний зі складним процесом творення радіопродукту. По-перше, заспокою всіх. Нещодавно на радіостанції закінчило перевірку за період 2003 р. Контрольно-ревізійне управління; жодних серйозних порушень не виявили. По-друге, повірте мені: коли засноване торік радіо, отримавши ліцензію півроку тому, вже місяць працює в ефірі, – це надзвичайно стислі терміни. Зазвичай, навіть якщо вже повністю облаштовано студії, якщо сформовано творчий журналістський колектив, усе одно до виходу в ефір треба не менш як два місяці. Ми ж почали мовити, не маючи власних студій (достатньої площі), із неповністю укомплектованим штатом…
– А скільки у вас працівників?
– За штатом передбачено 68, а маємо трохи менш як 50. Нехай це не дивує нікого, адже діяльність інформаційної радіостанції – це достатньо витратний і трудомісткий процес. Ми ж не музичне радіо (я не хотів би образити колег), де одна, максимум – дві студії, де в прямому ефірі ведучий, чи, як його нині називають – діджей, заповнює паузи між музичними композиціями якимись своїми висловлюваннями. І все. А в нас це кореспондентська мережа – майже 10 осіб, це інформаційна служба і служба новин – 15 осіб. Адже, погодьтеся, у Києві є чимало солідних інформагенцій, але жодна не спеціалізується на суто столичних новинах.
– І як ви надолужуєте брак такої інформації?
– Опрацьовуємо свою систему її отримання й подачі в ефір: маємо зв’язки зі столичними установами, підприємствами тощо. Є чимала група людей, роботу яких координують кілька редакторів. Вони відстежують, що має відбутися в Києві завтра, післязавтра, навіть через місяць. А за допомогою розгалуженої кореспондентської мережі подаємо інформацію в ефір.
– Як це відбувається практично?
– Наш кореспондент вирушає на місце події й по мобільному телефону повідомляє в прямий ефір про те, що відбувається. Після того записує на диктофон докладну інформацію, прожогом летить до студії, де все монтують й одразу ж подають в ефір. Ось, приміром, учора відбулася сесія Київради, де були присутні два наші кореспонденти. Щойно ухвалювали якесь рішення, відразу інформація надходила на радіо. Крім того, подавали інтерв’ю з депутатом, який виступав на сесії.
– Кілька слів про колектив, із яким працюєте.
– Середній вік наших журналістів – 25-30 років. Це активні, ініціативні люди, здатні перевернути гори. Люди, які роблять наше радіо, є експерти з висвітлювальних проблем. Скажімо, автор програми «Театральна афіша» Володимир Кудлінський – мистецтвознавець, а Євгенія Стрижевська, котра веде програму про джаз, – відомий фахівець із цього стилю музики. Ведучий програми «Варган» Павло Нечитайло – молодий науковець, знавець етнічної музики країн світу. Це лише кілька імен…
– Логічним тут було б прохання, щоб ви коротко розповіли про себе.
– Родом із Житомирщини. 1997 року закінчив філософський факультет Національного університету імені Тараса Шевченка за фахом «політологія». Навчався в аспірантурі Інституту соціальної та політичної психології. Потім кілька років обіймав різні посади на інформаційних радіостанціях Києва. Перед призначенням директором «Радіо Київ» – начальник інформаційно-аналітичного управління Головного управління з питань взаємодії із засобами масової інформації та зв’язків із громадськістю КМДА.
– У перші тижні роботи «Радіо Київ» я чув нарікання на те, що у вашому ефірі забагато англомовних пісень. Нині ж лунають переважно твори українських виконавців. Ви цим насамперед відрізняєтеся від інших радіостанцій?
– Так, частка української музики в нас становить близько 60 відсотків. І в цьому – унікальність «Радіо Київ». Бо жодна з комерційних радіостанцій не змогла б дати таку кількість української музики, яка нині не дає змоги заробити гроші.
– Часто від ваших колег з інших радіостанцій можна почути, що українська музика не вписується в їхній формат. Що це означає?
– Якщо, приміром, станція спеціалізується на джазі, а їй приносять поп-музику, то вони кажуть – не наш формат. Що ж до української музики, то згадка про формат – це просто дуже зручна форма відмовити українському виконавцеві.
– А дехто з ваших колег стверджує, що українська музика просто неконкурентоздатна й неякісна.
– Це звичайнісінький міф! Відверто кажучи, для мене було дуже приємним і несподіваним відкриття того, що в нас багато високоякісної української музики на будь-який смак.
– І насамкінець. Чим все-таки позначений цей місяць роботи в ефірі?
– Те, що ми прагнули творити нове радіо разом із киянами. Вони активно долучилися до цього. Будь-якої миті слухач може зателефонувати до студії, і його почує вся столиця, якщо програма йде в прямому ефірі. Маємо на день близько шести програм прямого ефіру. Крім того, свої побажання кияни висловлюють і редакторам. Ми їх обов’язково враховуємо.
– Мені приємно також, що чотири рази на добу зачитуються анонси свіжого номера «Вечірнього Києва». Гадаю, що наша співпраця поглиблюватиметься. Подальших успіхів вам, колего!