Принцеса помосту, що мріє про олімпійське «золото» і славу Шерлока Холмса

Першою нагородою національної команди України на цьогорічному чемпіонаті Європи з важкої атлетики, що відбувся в Києві, стала «бронза». Здобула її в третій день змагань Ванда Масловська, «засвітивши» національній дружині зелене світло на шляху до нових турнірних звершень.

Маленька медаль

Мама з бабусею мріяли побачити маленьку Ванду великою спортсменкою. Тому вже в три роки дівчинка почала відвідувати секцію спортивної гімнастики. Та через десять років зацікавилася важкою атлетикою. Ніхто з рідних протестувати не став, адже вважали, що вона має право на вирішальний вибір у своєму житті.

– Нині мене найбільше підтримує мама. Бабуся, на жаль, уже померла. Та я переконана, що вона дуже раділа б моїм досягненням.

Про чемпіонські титули дівчина мріяла ще тоді, коли пробувала себе в гімнастиці. Повправлявшись рік із штангою, Ванда вибралася й на європейську першість кадеток. І виступила  навдивовижу вдало, повернувшись додому з бронзовою відзнакою.
– Ця маленька медаль додала мені стимулу й змусила не зупинятися на досягнутому. Саме тоді я й зрозуміла, що важка атлетика перестала бути для мене просто цікавим захопленням. Спорт став серйозною, відповідальною, але водночас й улюбленою справою.

Подвійне свято

Виступати на цьогорічному континентальному чемпіонаті Масловська не планувала. Та за місяць до старту ситуація змінилася. Треба, то й треба – і спортсменка вдалася до форсованої підготовки.

Ванда отримала завдання досягти високого результату й спробувати завоювати медаль. Але якого відблиску – не так уже й суттєво.

– Гадаю, що мені таки забракло часу для повноцінної підготовки. Результату можна було досягти й вищого. Та попри все, я задоволена своїм виступом. Адже 242 кг – найкращий мій показник на турнірах офіційного рангу.

Цю європейську першість команда Масловської сприйняла як проміжний етап підготовки до Олімпіади. Поки що стратегічного плану Шаймарданов з Корзюком не розробили, бо зосередилися на виступі в Києві.

А от улітку в Чернігові відбудеться  чемпіонат України, за підсумками якого й сформується склад олімпійської національної дружини.

– Точно сказати, буду я виступати в Афінах чи ні, не можу. Можливо, трохи перепочину й почну готуватися безпосередньо до головного старту в житті. Але багато що залежатиме від найближчих подій.

А поки що  найгучнішою перемогою в спортивній кар’єрі Ванди є континентальна, зразка 2001 року. Європейський титул для самої спортсменки став приємною несподіванкою. Бо тоді дівчина не розраховувала навіть потрапити до призової трійки.
На кожному турнірі тренери вимагають від підопічної лише продемонструвати те, до чого вона справді готова. Та сама спортсменка глибоко в душі завжди сподівається на медаль.

– Мої найсміливіші й найзаповітніші бажання здійснилися – я виграла Євро-2001! – із захватом пригадує зоряну мить важкоатлетка.

Цікаво, що європейські першості в харків’янки проходять під знаком однієї події. За день чи два до фінального виходу на поміст спортсменка відзначає свій день народження. Урочиста частина цієї церемонії переноситься на той час, коли змагання залишаться позаду.  Зазвичай Ванда святкує ще й певне турнірне звершення.

День народження для спортсменки – улюблене свято. І будь-який подарунок приносить їй радість. Головне – увага друзів і знайомих.

Але життя складається не лише з приємних хвилин. Як і в кожної людини, у важкоатлетки також бувають невдачі. Найприкріша спіткала її на минулорічному чемпіонаті світу в канадському Ванкувері. У поштовху Ванда зазнала тяжкої травми.

– Я фінішувала сьомою. Засмутилася, бо розраховувала на значно кращий результат.

У спорті для харків’янки ідеалу не існує. Вона просто старається обійти своїх  суперниць і здобути  перемогу.

Як стають чемпіонами

За словами самої атлетки, суперниці в неї одні й ті ж самі.

– Прізвища їхні, щоправда, змінюються, але – не національність. Щоправда, останнім часом з’явилася й сильна туркеня  Сібель Сімсек. А взагалі, скільки себе пам’ятаю, стільки й воюю з Росією.

Але «воює» Ванда виключно на помості. А поза  ним спортсменки вітають одна одну з перемогою, не відчуваючи жодного вияву неприязні  чи ворожнечі. Та коли боротьба за омріяні «східці» в розпалі, українка відгороджується від конкуренток. Тренери – єдині, з ким вона спілкується за лаштунками помосту.

Перед кожною спробою Ванда дуже хвилюється. Проте роками накопичений досвід уже автоматично «приборкує» нерви. Молитва, останні підбадьорюючі слова наставників – усе це вкладається буквально в одну, але доленосно важливу для Ванди миттєвість перед виступом.

А безпосередньо перед штангою починається внутрішній монолог: «Я не раз і не двічі на тренуваннях підкоряла цю вагу. Тому зможу це зробити й зараз. У мене все буде гаразд. Я готова підняти ці кілограми над собою»... Впевнений підхід, технічне виконання – і спробу зараховано!

Раніше важкоатлетка, як і більшість молодих спортсменів, вірила в прикмети, вигадані нею ж самою. Вона постійно виступала в одній і тій же футболці, з однаковою  зачіскою, навіть не змінювала кольору лаку, яким фарбувала нігті.
– Однак зараз будь-які забобони для мене не існують. Якщо менше вірити в усілякі дурниці, то й жити набагато легше, – переконана чемпіонка.

На тренуваннях Ванда слухняно виконує всі завдання й розпорядження наставників. Але виявляє й ініціативу, висловлюючи свої міркування переконливо й аргументовано. Проте останнє слово – за тренером.

І все-таки з Русланом Леонідовичем Корзюком, з яким Масловська живе в громадянському шлюбі, конфлікти на роботі виникають дуже часто. Інколи буває й так, що ці непорозуміння переносяться й на особисте життя.

– Але ми намагаємося залишати суперечки в тренувальному залі. Бо вдома в нас – сімейне вогнище.

Зійти на вершину

Якою б втомленою після тренування Ванда не була, але до кухні тягнеться. Господарювати вона вміє по-справжньому.
– Я люблю готувати. Та й чоловік мені завжди допомагає. Він сам колись був важкоатлетом, тому чудово розуміє, що таке спортивна втома.

Після старту харків’янка відпочиває тиждень- другий. Зустрічається з друзями, серед яких більшість також атлети. А інколи просто кортить побувати вдома з коханою людиною, поніжитися в сімейному затишку. Але треба поспішати й на  сесію до Харківського інституту фізкультури, де вона здобуває ступінь магістра.

Улітку важкоатлети працюють на зборах поблизу моря. Відпочивати й працювати доводиться одночасно.

Чемпіонка дуже вперта. Змусити її здати позиції зовсім нелегко. Свої помилки вона визнає тільки під натиском аргументів.
Але, відстоюючи свою думку, Ванда ніколи не вдається до силових методів. Довести її аж до такого стану майже неможливо. Вона запевняє, що вміє приборкувати емоції.

– Я цілеспрямована людина. Не пригадую, щоб не досягла заздалегідь визначеної мети.

Опинитися між двох вогнів спортсменці ще не доводилося. Мабуть тому, що із будь-якої скрутної ситуації вона все-таки знаходила вихід.

– Хоча дещо в своєму житті я й змінила б, але ні про що не жалкую. Треба завжди вірити й сподіватися на краще.

Вандою атлетку назвав хрещений батько – на честь її прабабусі. У дитинстві дівчинку приваблювали різноманітні розслідування, вона завжди хотіла стати міліціонером.

– І досі мрію про це. Та поки що я вся – у важкій атлетиці. Але щойно завершу спортивну кар’єру, то подамся до карного розшуку.

А от читати детективи чи щось подібне чемпіонка не любить. Кримінальні серіали дивиться, але також без особливого захоплення.

Досі у Вандиному житті немає жодної обставини, що змусила б її облишити спорт.

– Вважаю, що до Олімпіади й не з’явиться чогось такого, що зможе мене вивести з рівноваги.

На XXVIII літні Ігри Ванда ще нічого не планує. Хоча…

– Я мрію піднятися на олімпійський п’єдестал. І кортить, звичайно, досягти максимального результату. Проте це – мрії, не більше…