Меч Феміди карає вибірково?
Народний депутат України трьох скликань Дмитро Чобіт та його адвокат, заслужений юрист України Семен Островський оскаржили у Верховному Суді ухвалу Апеляційного суду Києва. Цей суд відмовив у порушенні кримінальної справи за кількома статтями ККУ стосовно глави Адміністрації Президента Віктора Медведчука, чим скасував відповідну постанову Голосіївського райсуду. Отже, цей резонансний процес триває. Вимоги Д.Чобота нещодавно підтримали три парламентські фракції – БЮТ, «Наша Україна» та Соцпартія. Їх лідери написали відповідне звернення до голови Верховного Суду України В.Маляренка.
Несекретна «секретність»
Водночас у Печерському райсуді Д.Чобіт виголосив три заяви по цій справі.
Перша. Аргументуючи неможливість перевірити законність реабілітації батька В.Медведчука, прокурор столичної прокуратури З.Берікашвілі у відмовних матеріалах щодо порушення кримінальної справи написав: «Доступ до архівної справи, яка зберігається в СБУ, суворо обмежений і жодна посадова особа цього органу не дасть дозволу на її витребування і вилучення з неї оригіналів документів слідчому…» Представники В.Медведчука в суді також казали, що ця справа – державна таємниця.
Однак, яким чином ці таємні документи з архіву СБУ потрапили до рук львівських дослідників Я.Ляльки та П.Романюка, які в пресі стверджували, що матеріали є «досі секретними», – невідомо. Проте ця обставина не перешкодила їм опублікувати фрагменти справи в пресі та книзі «Галицький політикум». А в газеті «Високий замок» вони навіть вмістили фотокопію обкладинки справи і зізналися: «Сталося так, що ми мали змогу ознайомитися з обвинувачувальною справою №101 відділу «Смерш» 1-ої Танкової армії…» Парадокс: прокурор не має доступу до таємних документів, а львівські дослідники отримали їх, зробили з них копії й оприлюднили в пресі! Отже, Д.Чобіт вимагає розслідування факту порушення державної таємниці, адже, крім згаданої вище справи, можливо, було розголошено й інші секретні відомості.
Друга заява про злочин теж стосується розголошення державної таємниці. Але вже з архівів підрозділів Міноборони. Зокрема, той же З.Берікашвілі стверджує: «Згідно з наказом міністра оборони №181 від 11.08.1993р. ... особова справа офіцера є державною таємницею». Тому прокурор нібито не мав законної змоги перевірити правомірність присвоєння В.Медведчуку кількох військових звань. Але, як наголошує Д.Чобіт, документи цієї справи чомусь поширювались серед народних депутатів та журналістів у Верховній Раді ще 2000 року.
У третій заяві Д.Чобіт викладає свої підозри про злочин з боку самої прокуратури. Адже в матеріалах слідства в епізоді про присвоєння позачергових військових звань є свідчення кількох працівників, відповідальних за зберігання особових справ, але немає результатів опитування відповідальних за присвоєння звань. Цей факт, на думку заявника, свідчить не лише про неповне розслідування, а й про замовчування деяких свідчень.
У заяві Д.Чобота сказано: «Мій адвокат Семен Островський, заслужений юрист України, автор двотомника «Адвокат і правосуддя», який уже два роки надає мені юридичну допомогу, виявив таке. На підставі статті 6 Закону «Про адвокатуру» С.Островський зустрівся з колишнім військовим комісаром Печерського районного комісаріату м.Києва Олександром Верещаком з питання присвоєння В. Медведчуку позачергових військових звань. Під час зустрічі О.Верещак розповів, що він з цього приводу вже дав пояснення прокуратурі та повідомив, що позачергові військові звання В.Медведчука було вписано в його послужний список офіцера запасу за один день. Такі дії Печерський райвійськкомат здійснив за усною вказівкою тодішнього військового комісара м.Києва. Таким чином стало зрозуміло, чому в послужному списку всі записи про присвоєння військових звань від старшого лейтенанта до полковника зроблено одним почерком і одним чорнилом. Зі слів адвоката С.Островського про ці обставини О.Верещак і дав щиросердні і правдиві свідчення на допиті в прокуратурі Києва, куди його офіційно викликали.
Однак саме цього пояснення О.Верещака у матеріалах про відмову в порушенні кримінальної справи щодо В.Медведчука немає. Чому слідчий О.Надід та прокурор З.Берікашвілі навіть не згадують допитаного полковника О.Верещака? Чому приховують від суду справжні обставини? Чому не допитано колишнього військового комісара Києва про те, з чиєї ініціативи він давав протиправні вказівки?»
Вимагають «верховного» контролю
20 квітня народні депутати Юлія Тимошенко, Віктор Ющенко та Олександр Мороз звернулися до голови Верховного Суду України Василя Маляренка з проханням узяти під особистий контроль розгляд резонансної справи про бізнесову діяльність В.Медведчука. У зверненні, зокрема, йдеться: «Звертаємося до Вас із надзвичайно важливого питання, яке зачіпає національну безпеку нашої держави, а саме – про офшорну бізнесову діяльність та незаконне вимивання з економіки України десятків мільярдів доларів США, на що неодноразово звертав увагу і Президент України Л.Кучма. Як відбувалося це вимивання видно на прикладі бізнесової діяльності громадянина України В.Медведчука, про яку стало відомо з матеріалів, оприлюднених у Печерському райсуді…
…Під тиском незаперечних доказів В.Медведчук змушений був сам зізнатися в достовірності оприлюднених 25.11.2003 р. у Печерському суді документів, про що він 02.02.2004 р. дав письмові пояснення прокурору м.Києва В.Кузьміну».
Прокуратура Києва, якій суд направив матеріали для слідчої перевірки, на думку народних депутатів, фактично її не проводила і винесла постанову про відмову в порушенні кримінальної справи. На противагу цьому Голосіївський районний суд Києва, скасувавши прокурорську постанову, у своєму рішенні від 12 березня 2004 р. визначив широке коло питань, які прокуратура і не намагалася перевіряти та зобов’язав її провести всебічне розслідування.
Замість того прокуратура, як сказано у зверненні до В.Маляренка, вдруге ухилилася від розслідування і оскаржила рішення Голосіївського суду в Апеляційному суді Києва.
Тут теж розпочалися дивовижні речі. Розгляд справи несподівано, без жодних на це підстав, було перенесено, а Д.Чобота повідомили про це телеграмою. Сам факт перенесення слухання справи на 24 дні раніше визначеного терміну є, на думку Чобота, доказом того, що на Апеляційний суд здійснюється певний позасудовий вплив.
14 квітня, тобто вже наступного дня після першого засідання, був зовсім інший суддя-доповідач. Іншим став і склад самого суду. Є достатньо підстав припускати, що раптова зміна складу суду теж була далеко невипадковою. Попередній суддя-доповідач, вочевидь, не погоджувався із позасудовою вказівкою – в іншому разі для чого його було міняти? Незважаючи на це Апеляційний суд 14 квітня все-таки не задовільнив усіх вимог прокуратури і направив справу на новий розгляд до Печерського суду.
На 16 квітня одна із сторін у справі – Д.Чобіт – ще не отримав рішення Апеляційного суду від 14 квітня, а на його ім’я, до санаторію «Пуща-Озерна», де він (до 22.04.2004 р.) перебував на лікуванні, надійшла телеграма про призначення розгляду цієї справи в Печерському районному суді на 23 квітня на восьму годину (!) ранку.
До речі, про своє перебування в санаторії «Пуща-Озерна» Д.Чобіт навіть своїм родичам і близьким, не те що Печерському суду, не повідомляв. Виникає запитання: звідки голова Печерського суду Н.Фадєєва дізналася про його місцезнаходження? Цей факт, як вважає Д.Чобіт, є ще одним доказом, що суд перебуває під зовнішнім впливом.
Такий тиск здійснюється і на Д.Чобота та його адвоката С.Островського. Так, перед слуханням справи в Голосіївському райсуді 24 лютого 2004 р. адвоката С.Островського перестріли два молодики біля готелю «Турист» у Києві і за велику винагороду пропонували відмовитися від цієї справи. Через день, у ніч на 26 лютого, бандити побили, зв’язали сторожів гаражного товариства та підпалили гараж Д.Чобота, де зберігалися його книги та документи видавництва «Просвіта». 10 березня, за два дні до другого слухання справи в Голосіївському суді, адвоката С.Островського ввечері вдарили, збивши з ніг, і він знепритомнів.
«Улюблений» Печерськ
«Чого В.Медведчуку боятися неупередженого та об’єктивного слідства? Адже лише належна перевірка вже оприлюднених фактів може зняти з нього всі підозри. Чому ж цього не зробити?» – дивуються Тимошенко, Ющенко і Мороз. Вони пишуть:
В.Медведчук усіма способами намагається добитися розгляду справи лише в Печерському райсуді. Аби цього досягти, вдається до різних комбінацій. Ось приклади.
1. 2 липня 2002 року В. Медведчук звернувся до Печерського райсуду Києва з позовом до видавців книги «Нарцис». Усі відповідачі у справі – видавництво «Просвіта», автор і редактор – проживають у Бродах Львівської області. Однак позивач вигадує організацію під назвою «Видавництво Київ-Броди: Просвіта», вказує її вигадану адресу – м. Київ, Музейний провулок, 8, і суддя Н.Фадєєва приймає цей позов до провадження.
2. У вересні 2003 року В.Медведчук звернувся також до того ж суду з позовом до народного депутата України С.Ратушняка, який постійно проживає в Ужгороді, та ужгородської газети «РІО». Для того, аби судитися в Печерському суді В.Медведчук вказує вигадану адресу С.Ратушняка: м. Київ, вул. Інститутська. І суддя Н.Фадєєва знову приймає до провадження очевидну фальшивку.
3. 2003 року В.Медведчук подав до Печерського суду позов до народного депутата України Ю.Тимошенко. На цей раз він зазначив адресу центрального офісу ВО «Батьківщина» як адресу постійного проживання Юлії Володимирівни.
4. Справу за позовом В.Медведчука до О.Мороза та Соціалістичної партії за рішенням Апеляційного суду Києва без будь-яких пояснень теж направлено на розгляд до Печерського суду.
Наведені вище приклади свідчать, що Печерський суд став улюбленим судом глави президентської канцелярії, що не може не викликати підозри.
Крім цього, повідомляємо, що представник Д.Чобота юрист Андрій Полунін офіційно на судовому засіданні в Печерському суді 30 березня виголосив заяву про наявність у діях судді Н.Фадєєвої діянь з ознаками кримінальних злочинів. Він офіційно звернувся до прокуратури щодо порушення проти неї кримінальної справи. Оскільки суддя Н.Фадєєва є ще й головою Печерського райсуду, то ця обставина не може не викликати застережень щодо її об’єктивності…»
…З метою забезпечення об’єктивності та неупередженості розгляду цієї суспільно-резонансної справи Ю.Тимошенко, О.Мороз та В.Ющенко просять голову Верховного Суду передати її для слухання з Печерського суду Києва до іншого суду та в іншу область. «Ми повністю поділяємо засади правової держави, у якій необхідною умовою є рівність усіх громадян перед законом. Винятків тут не може бути нікому, у тому числі і В.Медведчуку», – сказано у зверненні.
Як уже повідомлялося, група інших парламентаріїв ще раніше направила запит до Генпрокуратури з вимогою перевірити бізнес В.Медведчука. Йде мова й про створення відповідної комісії Верховної Ради.