«Троєщинський»: є чому й заздрити, й співчувати

Не таємниця, що більшість наших ринків, зокрема й столичних, нині відчувають конкуренцію. У Києві, приміром, крім змагань між собою, їм доводиться змагатися ще й з численними супер- та мегамаркетами. У цій ситуації радує те, що у пересічного споживача з’явився вибір. Крім того, це стимулює  розвиток інфраструктури як традиційних ринків, так і новітніх магазинів, які змушені швидко реагувати на запити відвідувачів.

Про міську  скарбницю і товщину гаманця

– Наш ринок, без перебільшення, – найпотужніший серед усіх ринків столиці, – розповідає директор ТОВ «Ринок-1», більш відомого киянам як «Троєщинський»,  Сергій Матюха. – І справа навіть не в площі та кількості тих, хто торгує, а в надходженнях від підприємства до бюджету. Щороку у вигляді різних податків ми сплачуємо понад 15 мільйонів гривень. За основу всіх підрахунків беремо надходження до міської скарбниці від середньостатистичного підприємця, що працює в нас.

До речі, така система підрахунків, напевне, найоб’єктивніша при оцінці прозорості та ефективності роботи. Приміром, на сьогодні середні надходження до міського бюджету від одного працюючого на «Троєщинському» удвічі більші, ніж на багатьох інших таких підприємствах. До цього додам, що орендна плата за торгове місце тут навіть нижча від середньої по Києву. І це, до речі, відіграє вирішальну роль у тому, що бажаючих працювати тут не зменшується.

– На будь-якому ринку, – продовжує свою розповідь Сергій Іванович, – є свої особливості, які дають змогу утримувати потенційних покупців. Звичайно, і ми не виняток. По-перше, напевно, ніхто не сперечатиметься зі мною, що «Троєщинський» має найширший асортимент продукції, розрахованої на будь-який гаманець. Можна придбати не тільки недорогі високоякісні речі, а й товари світових лідерів виробництва. Тобто певною мірою можемо сміливо конкурувати навіть з фірмовими бутіками. По-друге, ринок розташовано на перетині багатьох міських транспортних маршрутів. Останніми роками перевізники підлаштовуються таким чином, аби врахувати інтереси саме наших відвідувачів. По-третє, і це найважливіше, – ми активно сприяємо захисту інтересів нашого споживача. Йдеться не тільки про активну співпрацю з профільними управліннями Київської міської держадміністрації. А намагаємося працювати (зауважу – доволі успішно), надаючи відвідувачам найповнішу інформацію і практичну допомогу в питаннях, що їх цікавлять або зачіпають їх інтереси як споживачів.

Про те, чому покупець завжди правий

Уявіть просту ситуацію. Ви придбали річ, яка згодом з тих чи інших причин вам не сподобалася. Підприємці просто зобов’язані обміняти товар або ж повернути гроші. Якщо ж компромісу не досягнуто, покупець може звернутися до чергового контролера, який посприяє в допомозі щодо отримання інформації про продавця. За умови, що претензії законні. Спеціальні стенди та внутрішня радіомережа теж інформують споживачів про їхні права. Одне слово, адміністрація підприємства прагне врегульовувати конфлікти мирним шляхом. Утім, часом трапляються й прикрі ситуації. Приміром, перед випускним вечором у школі дівчина купує сукню, а після нього приходить повертати: мовляв, не помітила нерівного шва або колір не подобається. Одна молода особа міняла жіночі сумочки мало не щотижня впродовж тривалого часу. Усе їй щось не подобалося. Дійшло до того, що підприємці почали скаржитися до адміністрації. Але навіть таку конфліктну ситуацію керівництво владнало з найменшими збитками для сторін.

Як вважає директор підприємства Сергій Матюха,  у стосунках покупець – продавець останні частіше зазнають збитків не тільки матеріальних, а й моральних. Але керівництво у більшості випадків свідомо стає на бік споживача, щоб зберегти імідж і авторитет підприємства. Адміністрація намагається стати своєрідним третейським суддею. Тому, йдучи на поступки клієнтам за рахунок продавців, намагається компенсувати очевидний дискомфорт для них створенням належних умов праці і побуту. Інакше підприємець може перейти до конкурентів, де умови роботи сприятливіші.

Останнє нововведення на «Троєщинському» – підприємців, які йдуть у відпустку через різні сімейні обставини, звільняють від усіх ринкових зборів і сплати за місце. Раніше ж той, хто хотів зберегти за собою торгову точку, незалежно від того, працює він чи ні, змушений був оплачувати місце. До речі, на більшості ринків така практика існує й досі.  Керівництво ж ТОВ «Ринок-1» першим підтримало пропозицію профспілки працівників торгівлі і сфери обслуговування Києва, дбаючи передусім про поліпшення умов праці приватних підприємців. Керівник цієї профспілки Володимир Гіндич вважає також, що на законодавчому рівні у ланці держава – споживач – підприємець  найменш захищений саме останній. Тому профспілки мають лобіювати ухвалення законів, які б сприяли розвитку малого та середнього бізнесу. Зокрема слід змінити практику накладання штрафів на підприємців. Адже нині до них спершу застосовують санкції, а вже потім вони можуть їх оскаржувати, що, в свою чергу, дає можливість фіскальним та іншим каральним органам інколи  зловживати владою. На його думку, більш вмотиваваним було б, аби такі справи спершу розглядали в суді. І щоб саме суд встановлював – заслуговує підприємець покарання чи ні.

Про стихійників і законослухняних

Тривалий час на цьому підприємстві (та й у загальнодержавних масштабах) однією з найнеприємніших залишається проблема стихійної торгівлі. І хоча на «Троєщинському» з цим борються успішніше, ніж деінде, проте ліквідувати повністю це явище не змогли. За підрахунками адміністрації, на яку, до речі, покладено відповідальність за санітарний стан прилеглих територій, де торгують «стихійники», щодня тут «працює» до 150 осіб. Звісно, без жодних дозвільних документів, не кажучи вже про
дотримання  санітарних норм та правил торгівлі. Через це, як було зазначено на засіданні координаційної ради з питань розвитку підприємництва у Деснянській райдержадміністрації, місцевий бюджет недоотримує щороку близько 300 тисяч гривень.
Потерпають від цього, як вважає Сергій Матюха, і ті, хто працює на законних підставах. Адже до законослухняних продавців певна частина клієнтів таки не доходить. Водночас «нелегал» працює за схемою «сьогодні тут, а завтра там». І коли покупець, якому продали неякісний товар, спробує знайти винуватця, це практично неможливо. Як наслідок, звертаються зі скаргами до адміністрації, яка теж не може нічим зарадити, бо не має на те повноважень. Отже, створюється негативний імідж  самого ринку.
– Ми постійно пропонуємо цим людям легалізувати свою діяльність, – веде далі директор. – Навіть на пільгових умовах. Але більшість навідріз відмовляється від цього. Звичайно ж, не сплачуючи податків, вони мають більші бариші. Але цим самим створюють проблеми нам. З одного боку – розташовуються на території, за яку відповідаємо ми, – прибираємо за власний кошт, облаштовуємо, оскільки площа перед входом – своєрідна візитівка ринку. А товар, розкладений на асфальті та хаотичне нагромадження столиків, навряд чи приваблює покупців. З другого боку, кардинально вплинути на «стихійників» ми не можемо, бо, як я вже казав, не маємо відповідних повноважень.

Це, до речі, прерогатива силових органів, однак крайньою, як правило, виявляється адміністрація ринку. Вочевидь тому, що ті, хто наділений відповідними правами і мав би вживати передбачених законом заходів для викорінення стихійної торгівлі, не зацікавлені в цьому. Чому?

Це вже тема окремої розмови, однак нині зрозуміло одне: щоб збільшити надходження до бюджету та зробити торгівлю цивілізованішою,  потрібні спільні зусилля всіх, причетних до цього.