Сирота, що захопив трон

Сьогодні весь «прогресивний» арабський світ святкує день народження великого вождя-борця (так його донедавна називали багдадські газети), славного сина Межиріччя Саддама Хусейна. Свої 67-і роковини знедолений президент Іраку відзначає у американському полоні. З цієї нагоди по всій території охопленою війною країни нинішнього вечора очікуються «феєрверки», які навряд чи потішать заокеанських «гостей».

Дитинство. Селянська доля не спіткала

Саддам Хусейн народився 28 квітня 1937 року в небагатій селянській родині в містечку Тикрит. Воно лежить на правому боці Тигру за 160 кілометрів од Багдада. Від його назви походить і справжнє прізвище Хусейна – Аль-Тикриті. Але селянська праця обминула руки майбутнього вождя. Його батько помер, коли малому Саддамчику не виповнилося й дев’яти місяців.

Дотримуючись місцевих звичаїв, його дядько Аль-Хадж Ібрагім, – відставний армійський офіцер, учасник війни проти британських імперіалістів, – одружився із вдовою брата й узяв сироту в свою сім’ю. Він мав і без того чималенький дитсадок, тому Саддамчик просто загубився в колі голозадої дітвори. Голозадої тому, що сім’я жила бідно, терпіла хронічні нестатки.
Проте придворні біографи диктатора про ті часи не вельми докладно оповідають. Натомість вони з поклонами та зітханнями сповіщають світові, що великий покровитель правовірних із роду Аль-Тикриті – прямий нащадок імама Алі, зятя пророка Мухамеда. На що перетворився нащадок легендарного батька всіх мусульман, ми всі бачили по телевізору. Хіба ж можна так з миропомазаними?!

Сирота до школи пішов пізно – у дев’ятирічному віці. По її закінченні до елітної військової академії в Багдаді не потрапив – провалив вступні іспити.  (До речі, ставши віце-президентом, 1969 року він з’явився на екзамен у ту військову академію в Багдаді з пістолетом на паску й з четвіркою охоронців. Жодних претензій до абітурієнта приймальна комісія не мала). Тому Саддам подався до коледжу «Аль-Харк». Поступив туди він тільки після клопотання свого дядька.

Саме тут і починається його політична кар’єра. Доволі рано, – але ж стільки всього треба було встигнути, такі плани в голові визрівали, що Хусейн просто не мав права втрачати дні. Отож, 1954 року він вступив до таємної ланки партії БААС. Отроцтво.

У політику – з пістолетом у руці

Аби зрозуміти ідеологію цієї політичної течії, потрібно хоч би побіжно ознайомитися з теорією арабського націоналізму та соціалізму нерозвиненого до рівня «вождів пролетаріату». Молодий Саддам також не особливо переймався демагогією. Він ступив на політичну ниву буквально з пістолетом у руці.

На той час владу в Іраку захопив генерал Абдель Керім Касем. Тож група озброєних екстремістів партії БААС, серед них і Хусейн, надумали заховатися в засідці й напасти на автомашину правителя держави. Вони були переконані, що мусять убити диктатора, – кому подобаються ці генерали при владі?! Однак напад так погано спланували, що більшість терористів було убито на місці, а генерал вижив у перестрілці – заліг на підлозі свого авто. Хусейн, як ви розумієте, вцілів. Більше того, ті ж самі біографи склали про «лицаря арабської нації» (це також запозичення з просаддамівської преси) справжній міф, мов про Геракла.

Майбутнього диктатора тоді поранили в ногу, і він буцімто ножем виколупав кулю з живого м’яза. Потім він переплив Тигр, перевдягнувся на бедуїна, украв віслюка і втік до Сирії. Таких легенд пізніше понапридумували цілий віз.

У Сирії, в яку Саддам нібито на тому віслюку приїхав, його підібрав президент Місру (Єгипет по-арабськи) Гамаль Абдель Насер. Молодий «революціонер» легко піддався впливові каїрського лідера – перейнявся ідеєю об’єднання всіх арабських країн. Щоправда, ці ідеї швидко вивітрюються з голови майбутнього правителя Іраку, щойно він ступив на перші східці влади.

Юність. Права рука лівого родича

До Багдада Саддам повернувся після перевороту, здійсненого партією БААС, керівництво якої «пішло не тим шляхом». Перший щабель ієрархічної драбини в революційному уряді країни в Межиріччі – начальник служби порядку партії. Саме Саддам став одним із організаторів кривавих репресій проти опозиції. Деякі «лихослови» стверджують, що провели тоді кілька днів у тюремних застінках у товаристві найжорстокіших катюг.

Не відомо, чи з цього приводу, але факт: новий режим побачив у Саддамі небезпечного конкурента. Ще одна легенда багдадських біографів розповідає ось про що. Тоді, написано в ній, Хусейна зовсім не образно загнали в кут і з нього він відстрілювався цілісінький день, поки не скінчилися набої. Його схопили й на два роки замкнули до в’язниці.

1968 року Саддам вийшов з-за ґрат і відразу ж узяв участь у черговому збройному перевороті, зчиненому партією БААС. Третя легенда помпезно оспівує великого воїна, який першим в’їхав танком на подвір’я президентського палацу.

Протягом довгих одинадцяти років Хусейн терпів звання другої людини в державі, правої руки Ахмеда Хасана аль-Бакра. Свого далекого, до речі, родича. Поступово, в міру мужніння, Саддам прибирав владу до своїх рук і фактично примусив Аль-Бакра покинути президентське крісло. Але то лишень балачки, казочки дядька Сема, як кажуть на Сході. З тих далеких часів до наших вух донісся тільки один достеменно саддамівський вигук: «Я сирота, що захопив трон!» Самодержець.

Життя у мрії 16 липня в розпал літа 1979 року трон Іраку прийняв свого нового володаря. Як личить кожному диктатору, Саддам Хусейн почав своє правління з чистки. Одним розмахом пера він арештував 21 лідера партії БААС, майже всіх міністрів, усіх близьких друзів, тих, хто допоміг йому дістатися крісла. «Зрада та змова проти нації» – ось офіційні звинувачення. А конкретніше – шпигунство на користь Сирії. Як це схоже на ленінізмо-сталінізм... Ось ким він зачитувався!

Учорашніх сподвижників він порозсаджував по одномісних камерах, а щоб легше було «зізнатися», до сусідніх підсадив дітей арештованих. Там їх катували, страчували цілі сім’ї. Після довгих допитів та тортур, в яких брав участь і президент, усіх лідерів партії БААС стратили. Опозицію ж узагалі живцем закатали в асфальт на центральній площі Багдада.

Обмеживши ймовірне протистояння своїй владі тільки власними снами, повними жахів, Саддам Хусейн надумав здійснити давній задум єгипетського президента Насера – об’єднати мусульман в одну державу. Але під своєю міцною рукою. З цієї якраз причини він розв’язав війну із сусіднім Іраном. Вісім років бойні коштували Іраку 500 тисяч людських життів. Утім, він не зважив на такі цифри й оголосив війну переможною для іракського народу. Не вийшло на сході – подався на південь, до багатого Кувейту. І тут він уперше нарвався на американців – на батечка нинішнього президента Сполучених Штатів Джорджа Буша-старшого.

Манія величності в умовах безкарності здатна прогресувати з космічною швидкістю. Між правлінням обох Бушів, поки пан Білл забавлявся з Монікою, Саддам стільки всього наговорив у прямому телеефірі на весь арабський світ, що його перестали сприймати як здорового прагматика навіть найрадикальніше налаштовані палестинці.

То він себе порівнює із Салах ед-Діном – засновником династії Айюбідів, яка очолювала боротьбу мусульман проти хрестоносців. Як відомо, цей знаменитий воїн середніх віків народився в тому ж місті, що й Саддам, і також прийшов до влади 43-річним.

Потім Саддам став ототожнювати себе з вавилонським царем Навуходоносором. Це ж скільки треба в дзеркало милуватися, аби таке вигадати!? Більше того, Хусейн наполягав аби іракці вірили, мовби він є прямим нащадком вавилонського правителя, який 587 року до Різдва Христового зруйнував Єрусалим і захопив у полон чимало ізраїльтян.

Після «навуходоносорства» Саддам забажав стати еміром усіх правовірних. Йому заманулося оголосити Ірак халіфатом, започаткувати ісламську державу, встановити закони шаріату. Деякі з них йому таки вдалося втілити. Приміром, відрубування рук злодіям, рецидивістам – лівих ніг, дезертирам – вух та виколупування на носі літери «х» – від арабського «харамі», тобто злочинець.

Щоби мати право на ті всі нововведення, Саддам Хусейн призначив себе «найвищим релігійним авторитетом з питань мусульманського права». Він навіть почав писати книжку про його, саддамівське, трактування Корану. Крім того, як і будь-який диктатор, що себе поважає, трішки-трішки захворів на гігантоманію, – замислив грандіозне будівництво найбільшої в світі мечеті. Її висота мала сягати 1800 метрів, ширина 700, а всередині могло б збиратися близько 75 тисяч правовірних.
В Іраку до вторгнення військ коаліції не було жодного міста, в якому не встановили б зображення Саддама Хусейна – мармурового чи бронзового.

* * *


Чому всі диктатори схожі своєю поведінкою, пріоритетами, методами, маніями, зазіханнями? Може, просто людська природа така? Може, ми всі подібно поводились би, якщо б ненароком отримали абсолютну владу над іншими людьми? Коли так, то хай живе американська демократія! Однак, якщо пірнути трохи нижче – в походження, в сім’ю, в обставини життя, – легко помітити спільне у житті найвідоміших диктаторів минулого століття.

Найперше, всі вони дуже рано залишилися без батька або ж татусі просто не могли займатися милими чадами: Муссоліні, Сталін… І друга спільна риса юних літ майбутніх диктаторів – неспроможність без перешкод здобути вищу, а часом просто середню освіту. Навіть «геній» Ленін тому підтвердження. Адже давно відомо, що всі його «п’ятірки» – така ж легенда, як шалаш у Розливі. Як у Саддама – операція на власній нозі, самотужки зроблена багдадським «революціонером». Гм, а чи вигадування таких легенд не є також ще однією спільністю між охочими посамодержствувати?