Людські чесноти стали штампами?

У київських кінотеатрах триває показ фільму Мела Гібсона «Страсті Христові», який викликав неоднозначну реакцію  кінокритиків, духовенства і політиків. Режисера неодноразово звинувачували в антисемітизмі й перекручуванні деяких фактів із Біблії. Але незаперечним залишається факт небувалого успіху фільму. Деякі з  видань пишуть, що після його перегляду двоє злочинців публічно зізналися в скоєному.

Фільм Гібсона відрізняється від попередніх кінострічок про Ісуса, які зазвичай показували його життя від народження  до смерті, акцентуючи увагу  на чудодійних зціленнях,  торжестві віри й божественної сили духу Сина Людського. Натомість Гібсон оповідає лише про останній день з життя Христа, а його минуле зринає окремими кадрами, які глядачам мають бути відомі з Біблії.

Здавалось би, що могло так вразити мільйони глядачів, у яких уже давно виробився імунітет до найстрашніших фільмів-жахів і трилерів? Напевне, річ у тім, що людську жорстокість у цьому фільмі показано значно правдивіше, ніж у страшилках про різного штибу повсталих мерців і маніяків. До того ж із відстані двох тисячоліть втрачається багато об’єктивних речей, а наші пізнання про мученицьку смерть Христа обмежуються хрестоматійними штампами: Ісус прийняв мученицьку смерть на хресті й помер за наші гріхи. Якою ж була ця смерть насправді і як воно – вмирати – ось про що, мабуть, найперше хотів сказати режисер.

Страшні сцени побиття Ісуса, де його тіло схоже на криваве місиво, напевно, не є тими головними кадрами, які б мали шокувати людей. Хоч, звісно, іноді все-таки зринала думка, що режисер трохи передав куті меду. Напевне, саме це зумовило хвилю протестів деяких священиків, що називали фільм блюзнірством, бо, мовляв, не може людина так страждати, як Бог. Проте шок настає поступово, від дивного усвідомлення власної присутності, коли несподівано починаєш розуміти мотив ненависті натовпу до Сина Божого, посланого на Землю спокутувати наші гріхи. Розуміння приходить через ідентифікацію власного досвіду: так само й у сучасному світі люди ненавидять праведність і безкорисливість, зневажають пророків, хай і не святих. Придушує і упосліджує груба сила, так само любов провокує ненависть, а добра й порядна людина викликає  глузування оточуючих. Ці слова теж звучать як штампи, і в цьому – безпорадність сучасної людини. Людські чесноти стали штампами, а штампів прийнято уникати.

І все ж режисер зумів вказати багатьом грішникам на їхні гріхи, і багато з них, точніше з нас, мабуть, після перегляду фільму хоч на мить зупиняться в своїй щоденній гонитві за славою та багатством.

А ось Папа Іван Павло ІІ, кажуть, переглянувши «Страсті Христові», зауважив: «Так воно й було».