Григорій Гладій про смерть атеїста, який приходить до Бога

«Істерія» – трагіфарс на дві дії сучасного британського драматурга Террі Джонсона – іде тільки в Чикаго і Парижі. Із  неймовірним успіхом!

І ось – першопрочитання «Істерії» в Україні  – на сцені Театру імені І.Франка. В основі сюжету – документальні факти із останнього року життя видатної постаті XX cтоліття,  автора теорії психоаналізу Зигмунда Фройда. Історія  Людини, Вченого, що на зламі життя, озираючись у минуле, викликає в своїй уяві тих, хто був з ним пов’язаний. У своїх дослідженнях Фройд посягнув на людську підсвідомість, що у володінні Всевишнього.

На сцені пульсує тема людської долі, життя і смерті. Хто побував на прем’єрі 22 і 25 квітня, мабуть, довго осмислюватиме  свої враження. Бо ж не так просто самому подивитися на власне «его», зазирнути в самого себе,  у цей найпотаємніший світ.

Тож що відбувається на сцені –  бачили (хто не був на виставі, то побачить згодом) – переповідати не будемо. А що за кулісами «Істерії»? Як усе починалося?

Режисер-постановник  (він здійснив і музичне оформлення) – колишній киянин Григорій Гладій (Канада). Він давно мріяв поставити виставу в провідному українському театрі, з провідними акторами, рідною мовою. Разом із художнім керівником франківців Богданом Ступкою обрали один із тих непересічних творів, які, на жаль, обходили стороною український театр.
«Закорінив» обох і образ самого Фройда, уродженця міста Тисьмениці, що на Галичині (тоді Австро-Угорщина). Згодом його батьки емігрували до Відня, а 1938 року, коли фашисти увійшли до Відня, Фройд переїхав до Англії.

«Я людина світу, – розмірковує вголос Григорій Гладій. – Уже 15 років за межами України, в Монреалі».

Опинився у «чорних» списках (пригадаймо, скільки галасу наробили у 80-ті роки постановки «Стійкого принца» в Молодіжному театрі, де Гладій був  у головній ролі: «носієві десидентських ідей» заборонили працювати в театрі й зніматися на кіностудії ім.О.Довженка). Тож працював у Каунаському литовському драмтеатрі. У 1983 – 1985 роки – актор Театру імені І.Франка, згодом вчився режисури в Московському інституті театрального мистецтва у видатного майстра Анатолія Васильєва. З його театром «Школа драматичного мистецтва» почав гастролювати світом. Коли опинився 1990-го року в Канаді, «шоку» не було. Ще тоді, в Союзі, у «своєму серці» як висловився режисер, створив «внутрішній світ», куди не було доступу нікому. Той внутрішній модуль давав йому силу. А принцип Васильєва як актора і режисера – сценічний матеріал завжди має вібрувати, актори ж – не потрапляти в трафарети.

Для Гладія театр – це місце, яке «розширює світогляд людини». Тож його стан душі і режисерський жезл так тонко відчули Зигмунда Фройда. Чи правильно чинить Фройд, дозволяючи собі втручатися у психіку і підсвідомість людини? Чи має право людина на божественну істину – істину в останній інстанції? Адже це мовби конфлікт із Творцем. Чи є межа вторгнення людини в гармонію створеного Богом світу?

«У п’єсі лише чотири персонажі, а мені хотілося мати справу з великою кількістю акторів, – зізнається Гладій. – Я взяв багато акторів, а тексту автор для них  не написав. Отже, треба було, щоб долучалася і моя уява».

У головній ролі Фройда – народний артист Богдан Ступка і Петро Панчук, у ролі доктора Єгуди (друга і постійного опонента Фройда) – народний артист Лесь Задніпровський. У ролі художника Сальвадора Далі, який мав два ідеали – Фройда і Леніна, – заслужений артист Остап Ступка. Персонаж з уяви  Фройда – Джесіка – заслужена артистка Поліна Лазова… Сценограф  вистави – Володимир Ковальчук (Канада). Вони створюють на сцені метафоричне дійство. (Право на постановку вистави надано Агенцією The Аgency (London) Ltd. Переклад з англійської Тетяни Некряч).

«Як людина віруюча, я поставив виставу про смерть атеїста – Фройда,  що врешті приходить до Бога, – розмірковує Григорій Гладій. – Сповідую ідею Станіславського про життя вічного духу. Невидима сторона мене дуже цікавить. Хотів би, щоб ця вистава змусила замислитися глядача».

«Такої вистави в нашому театрі ще не було. Ми налаштовані на велику творчу перемогу, – каже Лесь Задніпровський. – Живемо в такий час… Мені дуже імпонує тема вселюдського каяття, прощення».

«Під знаком Зигмунда Фройда  минуло все XX століття, особливо ж мистецтво. Тож цю тему ми не могли обійти. А Григорій Гладій ставить вистави в усьому світі, проводить вражаючі майстер-класи. І ось тепер наша спільна вистава, і вона незвичайна», – резюмує Богдан Ступка.