Оселедці поступилися… памперсам

Ще місяць тому тут був гастроном – просторий, з великим асортиментом продукції: від хліба, солі – до ковбас і заморських продуктів ( кому що до смаку і скільки в кого грошей у кишені). Усі, хто мешкає поблизу Львівської площі та на прилеглих вулицях, чи не щодня ходили сюди за покупками впродовж кількох десятків літ. І хоча неподалік було достатньо продуктових магазинів, усе одно звикли до цього гастроному. Либонь, товар був особливий – привабливий з виду і на смак. А, може, тому, що за прилавками стояли уважні продавці.

– І те, і друге – правда, – підтвердила мешканка вулиці Стрітенської пенсіонерка Марія Іванівна. – Бувало, піду до гастроному й скуплюся одразу на кілька днів: і хліба, і молока, і ковбаси, і макаронів наберу – все, що потрібно, принесу у дім. А до свята завжди чогось смачнішого хотілося – тутечки вибирала торти, вино, цукерки.

– А які смачні оселедці були завжди у цьому гастрономі! – приєднався до нашої розмови Олег Олексійович. – Їй-Богу, більше ніде у Києві таких не бачив.

– А наразі, либонь, з ринку йдете? – цікавлюся у літнього чоловіка.

– Таки звідти, – бідкається Олег Олексійович. – Неблизький шлях для мого віку, та що вдієш: мушу тепер за хлібом ходити на вулицю Воровського, молоко купувати у гастрономі на вулиці Артема. Добре, що під’їхав тролейбусом дві зупинки, – перевів подих і продовжив: – Комусь, напевно, муляв цей гастроном. І що то за букви нині над дверима? Видно, не наші. Не знаєте, чим там нині торгують?

– Пральними порошками, шампунями, памперсами, – пояснила йому Марія Іванівна. – Без них теж не обійтися, але ж то не хліб і не молоко, які треба купувати щодня. Скоро, певно, до Бессарабки будемо їздити за сіллю. Бо ж там, де колись ми купували олію, оселедці, нині, пробачте, трусами торгують. І не тільки. Витісняли гастроном поступово. Спершу в одній з його вітрин з’явилися суперові фірмові кросівки й футболки, далі – вивіска «Салон краси», ще далі кафе-магазин із захмарними цінами (тістечко – 10 грн. десерт – 18 грн., сік – 15 грн., а торти – від 89 до 97 грн.). В обідню пору тут, правда, було майже порожньо: двоє іноземців пили каву. Ще згодом у тому залі, де колись торгували бакалійними товарами, відкрили магазин білизни. І ось остання руйнівна крапля: магазин побутової хімії та косметики.

– Коли тут лише затівали ремонт, – розповіла Марія Олександрівна, – поповзли чутки, що наш магазин закриють взагалі. Мій сусід Іван Іванович пішов до директора, аби разом відстоювати гастроном: пропонував зібрати підписи мешканців під листом-протестом. Але йому відповіли: «Пізно, уже все вирішено». Та й чи прислухалися б нові власники до голосу народу, це ж не вибори депутатів?..

Хто прийняв таке безглузде рішення, наразі з’ясувати не вдалося. І взагалі, чим керувалися ті горе-господарі, які змінювали вивіску над цим торговельним закладом? Товари побутової хімії, певна річ, потрібні, але ж їх купують не щодня. І здебільшого, як я помітила, до нового магазину заходять молоді люди, яким, власне, нескладно пройти чи проїхати сотню-другу метрів, скажімо, до тієї ж станції метро «Лук’янівська», поблизу якої є аналогічний магазин. Інша річ – продукти харчування. Наразі поблизу немає жодного гастроному (були «Продукти» біля кав’ярні «Львівська брама», але там тепер – аптека).

– Ото   наробили: ніде купити навіть пляшку води чи перекусити, – обурювалася жінка, яка з дітками приїхала на консультацію в поліклініку Охматдит.

Найбільше невдоволені такою перебудовою, звісно ж, люди похилого віку, яким доводиться ходити, а то й їздити за пакетом молока й четвертинкою хліба за тридев’ять земель.

Не встигла я сховати у сумку диктофон, як до мене підійшла дівчина:
– Вибачте, а де тут гастроном? – запитала вона. – Розумієте, мені призначили біля нього побачення…

Я пояснила їй усе.

– Що ж мені тепер робити? – розгубилася вона. – А звідки тут можна зателефонувати?..