16 квiтня 2004 року, п'ятниця №56 (17242) останнiй номер RSS
Головна КИЇВ УКРАЇНА АМБАСАДА НЕРВ ПОЛІТИКА МЕДМІСТЕЧКО СТОРІНКИ ІСТОРІЇ ЖИТТЯ-БУТТЯ МУЗОН

 УКРАЇНА
16.04.2004

«Кращий знавець української мови»


Багато хто з наших читачів, як і мільйони радіослухачів в Україні, із задоволенням слухають на першому каналі передачу «Радіо Ера» «Чорним по білому», яка починає звучати щосуботи о 14.00. Ми вболіваємо за учасників радіогри, перевіряємо й себе у знанні української мови. Починаючи з квітня, «Радіо Ера» і «Вечірній Київ» вирішили запровадити спільний конкурс «Кращий знавець української мови». Журі у складі ведучих радіопередачі та журналістів «Вечірки» визначатимуть кращого з кращих за місяць з числа щосуботніх переможців радіогри. Лауреатові цього щомісячного конкурсу буде оформлено передплату на «Вечірній Київ», а також газета подасть про нього докладну розповідь.

Нині журі визначає переможця квітня, ім’я якого буде названо у першій травневій радіопередачі. А для анонсування цього проекту ми обрали одного з кращих гравців «Чорним по білому» – школяра з міста Вишневого на Київщині Юрія Сакальського, який двічі ставав переможцем радіогри і збирається змагатися й надалі.

Ровесник незалежної України

Ми домовилися в телефонній розмові, що Юрко з мамою приїдуть до редакції «Вечірки». Усе-таки гостеві тільки дванадцять (хоча він людина самостійна!) Хотілося заодно і з мамою познайомитися. І ось – зустріч і розмова, яка відразу ж пішла легко й невимушено. Невигаданий символ: Юрій – ровесник нашої незалежності. Коли б за тринадцять її років такими очевидними стали результати, як маємо з юним учнем школи № 1 міста Вишневого...

Самокритик із Вишневого

Отож, знайомтеся: Юрій Сакальський. З ним можна поговорити і про футбол, і про майбутнє, і про друзів, і про оцінки. До речі, чесно признався: з української мови він не має 12 балів, як я очікувала. «А вчителька знає про твої успіхи в радіоконкурсі?» – запитую. «Та я їй нічого не казав», – скромно відповідає. Чому ж рідна мова – як предмет – не на «відмінно»? Юрко пояснює: мовляв, почерк у мене не дуже, буваю неуважним і ледачкуватим... Мама ствердно підкивує на самокритику сина. А я думаю: нічого собі – ледачкуватий хлопець! У нього кожний день розписано: заняття в школі, включно з музичною (клас гітари), вивчає додатково дві іноземні мови і сам звик наперед, без нагадування, виконувати завдання – аби скрізь встигати. А ще ж хочеться з хлопцями у футбол пограти і «поганяти» на велосипеді!

Тут Юрко – сучасний хлопець: відчуває, що найближче майбутнє багато в чому залежить від нього, ось і закладає фундамент.

 Яблуко від яблуні...

А тепер – запитання не з простих. Як втримується від того, щоб не вдаватися до слів, які делікатно називають поганими? Особисто я потерпаю від того, що по вулиці не пройдеш, не почувши «крєпкава рускава мата». Юрко принципово не вживає таких слів. А я собі подумала: певно ж, таки багато що закладається в родині. Вулиця – вулицею, а приклад батьків – багато значить.

Розпитую маму, Ольгу Петрівну, лікаря-епідеміолога, як виростав Юрко:

– Перші п’ять років син провів у моєму рідному селі на півдні Київщини. Мій батько працював у клубі, і Юрко змалку вивчив від нього напам’ять багато гуморесок Павла Глазового. Тоді й полюбив гумор, відчував нюанси мови. Батько, скільки пам’ятаю, ставив із односельцями п’єси класиків українського театру, мандрували з виставами по району.

Усе дуже просто: дитина вбирає стихію мови як цілком природну. І це має бути рідна стихія (згадайте настанову Ушинського!) Тоді значення слів вона всотує не за словниками (хоча – «Не бійтесь заглядати у словник!», – закликав класик), а від живих носіїв мови. А далі – справа школи, здорового оточення, інших чинників. А то дожилися: нині швидше знайдеш вихованця дитсадка чи школяра, який вільно володіє іноземною (включно китайську), ніж рідною мовою. Парадокс?

Красиве і корисне

Вирішила провести свій бліц-конкурс. Запитую Юрка: коли вживається «воєнний» і «поверхневий», а коли – «військовий» і «поверховий»? Гість редакції чітко дав відповідь і мотивував її. Як колишня вчителька української мови, я про себе відзначила: у Юрія добре сформоване понятійне мислення (часто учням важко дати визначення, узагальнити). І ще – він добре вимовляє (за орфоепічними нормами) шиплячі звуки української мови.

Ким же мріє стати Юрій Сакальський? Напевне, лікарем. І мама розповіла, як син у дитинстві клав на прасувальну дошку плюшеву мавпу й проводив операцію. Але іграшку не кидав понівеченою: зашивав голкою її живота, якого мовчки жертвували на «експериментальну хірургію».

І ще кілька промовистих подробиць про Юрія. Він любить приготувати мамі обід у суботу, коли вона працює. І не просто ставить страви на стіл, а красиво його сервірує, де прикрасою – салат «Мімоза», наприклад. Цю чудову рису син перейняв від батька (інженера-механіка), який, коли випаде вільна годинка, готує їжу із задоволенням. І тут пригадалося, як одна діаспорна українка казала: мовляв, ваші жінки нарікають на своїх чоловіків. А чи вони виховують синів так, аби вони були інакшими?
А ще подумала: обов’язково повинно бути, що рідна мова – капітал інтелектуальний. Тут уже слово і діло – за державою українською. Бо в родині Юрія добре володіють рідною мовою. А коли б так чинили всі в Україні, поважаючи себе?
Отож, Юрію, дозволь, розкажу читачам, що хочеш купити на радіоприз від «Ери» – 200 гривень. Передусім – тлумачний словник української мови. А ще... Під час нашої розмови Юрко не міг відвести очей від диктофона. Дуже захотів придбати. «Навіщо?» – запитую. «Щоб записувати свої роздуми», – відповів.

Коли наш народ навчиться думати, тоді й життя його зміниться, – впевнена я.

Людмила Василівна Таран


16.04.2004   Влада ставить на Януковича. Мета і завдання кандидата – завершити реформу




Статтi


Номери газети


Вакансiї


Контакти


Питання






© Вільна група "Як справи - Київ".

У разi використання матерiалiв сайту,
посилання на "Як справи - Київ" обов'язкове.