На службі у видавництві

Щодня сотні поліграфістів, журналістів та всіх, хто приходить до видавництва «Київська правда», зустрічає кішка Катя. Вона здебільшого визирає з віконця охорони, хоча іноді прогулюється й по вестибюлю. Скільки років кішці, ніхто точно не може сказати. Старожили вважають, десь від 14 до 18. Але, можна вважати, що Катя давно вже заслужила звання ветерана видавництва.

Прийшла вона до «Київської правди» сама, слідом за Валентиною Гонзолевською, начальницею адміністративно-господарського відділу. Охоронці, здебільшого жінки, нагодували її, обігріли та й вирішили залишити. Каті, як її назвали, теж сподобалося у нових господарок і йти від них вона не збиралася. З харчами проблем немає, тепла і пестощів не бракує. Люди зупиняються, гладять її, або дають щось смачненьке, а вона у відповідь нявкає, ніби дякуючи. Любить поніжитися на сонечку, що гріє крізь вікно, розлігшися посеред вестибюлю. Пройти повз неї, не погладивши, просто неможливо.

Окрім ветерана праці цій всенародній улюблениці варто було б надати ще й звання матері-героїні. За час, що Катя живе у видавництві, вона щороку в середньому народжувала по шістнадцять кошенят. Усіх їх залюбки розбирали люди, бо кішечка хоча й без родоводу, але дуже гарна.

Останнім часом, щоправда, кошенят у неї немає. Кілька років тому в Каті виникли проблеми під час окоту. Вона страждала, жалібно нявчала, благаючи про допомогу. І саме вечірківці врятували кішку – відвезли до ветеринарної лікарні, де Каті зробили кесарів розтин.

Ось такий чотириногий улюбленець живе у видавництві. Іноді дрімає, а іноді, вмостившись прямо на столі, пильним поглядом спостерігає крізь віконце за людьми, які виходять і заходять, ніби питаючи: «Шановний, ви куди йдете? Пред’явіть перепустку!»